«Як прочитати книгу»

Як прочитати книгу (fb2) - Як прочитати книгу 112K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Мортимер Адлер - Чарльз Ван Дорен

Як прочитати книгу

Передмова

Певні речі за останні тридцять років не змінилися. Щоб досягти всіх цілей читання, треба намагатися читати різні тексти з різною — доречною — швидкістю, замість того, щоб читати все якомога швидше. Як триста років тому сказав Паскаль, «коли читаєш надто швидко або надто повільно, нічого не розумієш». Оскільки швидкочитання стало новою національною манією, у цьому виданні «Як прочитати книгу» ми згадуємо його також — і як альтернативу пропонуємо читання на різних швидкостях. Мета — у будь-якому випадку читати краще, але деколи повільніше, а деколи швидше.

Ще одне, на жаль, лишилось незмінним — небажання продовжувати навчати читання поза початковим рівнем. Більша частина нашої педагогічної майстерності, грошей та зусиль витрачається на навчання читання протягом перших шести класів. Надалі учні рідко коли отримують підготовку, яка б дозволила їм досягти вищого ступеня майстерності. Так було ще в 1939 році, коли професор Джеймс Мерселл із Педагогічного коледжу університету Колумбії написав для Atlantic Monthly статтю «Поразка школи». Ті два його абзаци, які я зараз процитую, все ще актуальні.

 Чи навчають учнів у школі добре читати рідною мовою? І так, і ні. Загалом до п’ятого чи шостого класу читання ефективно викладається і гарно засвоюється. До цього рівня спостерігається стійке загальне покращення, але потім крива сплющується до горизонтальної лінії. Причина не в тому, що в шостому класі людина досягає природної межі своєї ефективності, адже безліч разів було показано, як завдяки спеціальному навчанню значно старші діти та дорослі можуть досягти значного покращення. Не йдеться і про те, що більшість шестикласників читають досить добре, щоб впоратися з усіма практичними задачами. Безліч учнів погано вчаться в старшій школі тільки через нездатність зрозуміти зміст друкованого тексту. Вони можуть покращити свої вміння і їм необхідно покращити ці вміння, але вони цього не роблять.

Середньостатистичний випускник старшої школи прочитав немало, і прочитає ще більше, якщо продовжить навчання в університеті; але дуже ймовірно, що читач з нього поганенький та невмілий. (Зважте, що мова йде про середньостатистичного студента, а не людину, яка проходить спеціальне коригувальне навчання). Він може зрозуміти простий художній твір і отримати від нього задоволення. Але дайте йому ретельно виписаний виклад, точно та стисло сформульований аргумент або текст, який вимагає особливої уваги, і він зразу ж розгубиться. Відомо, наприклад, що середньостатистичний учень старшої школи на диво безпорадний, коли йдеться про визначення основної думки абзацу або акцентів та смислових зв’язків у твердженні чи викладі. По суті, читачем шестикласником він лишається ще довго після вступу в університет.

Процес та мистецтво читання

Ця книга - для читачів і тих, хто прагне ними стати. Зокрема, вона для читачів книжок. А ще точніше - для тих, хто читає книги з головною метою досягти кращого розуміння.

Під «читачами» ми маємо на увазі тих, хто, як колись будь яка освічена та розумна людина, все ще має звичку отримувати велику частку інформації про світ та його розуміння з письмового слова. Не всю, звісно — навіть в епоху до появи радіо та телебачення певну кількість інформації та розуміння отримували з усного мовлення і спостережень. Але розумним та допитливим людям цього було замало. Вони знали, що їм також треба читати, і читали.

Зараз часом трапляється думка, що читання вже не настільки потрібне, як раніше. Радіо і особливо телебачення перебрали на себе функції, які колись виконував друкований текст, так само, як і фотографія перебрала на себе функції, які колись виконував живопис та інші види образотворчого мистецтва. Важко заперечити, що деякі з цих функцій телебачення виконує вкрай вдало; візуальна трансляція новин, наприклад, має неймовірний вплив. Здатність радіо інформувати нас, поки ми зайняті іншими справами — наприклад, керуємо машиною — варта уваги і дуже економить час. Проте можна серйозно задуматися, чи справді поява сучасних засобів комунікації сильно поглибила наше розуміння світу, в якому ми живемо.

Можливо, ми знаємо про світ більше, ніж раніше, і доти, доки знання є необхідною умовою розуміння, це стає нам у пригоді. Але знання не є аж настільки необхідною умовою розуміння, як часто вважається. Нам не треба все про щось знати, щоб зрозуміти його; надмір фактів часом є такою ж перешкодою для розуміння, як і брак. Створюється враження, що нам, сучасним людям, стає важко розуміти у невпинному потоці фактів.

Одна з причин цього полягає в тому, що згадані нами ЗМІ сконструйовані так, щоб думання видавалось зайвим (але це лише здається). На формування інтелектуальних позицій та поглядів кинуті одні з найкращих умів нашого часу. Глядачеві телебачення, слухачеві радіо, читачеві журналів пропонується вся сукупність елементів — від майстерної риторики до старанно відібраних даних і статистики - щоб йому було легше «скласти власну думку» докладаючи якнайменше зусиль. Але часто формування настільки ефективне, що глядач, слухач або читач так своєї власної думки і не складає. Натомість він вставляє собі в голову скомпоновану думку, геть як касету в касетний програвач. А потім — натискає кнопку і «програє» таку думку, щойно це видається доречним. Ось він і показав себе з кращого боку, навіть думати не довелося.

Активне читання

Як згадувалось на початку, на цих сторінках розглядатиметься переважно розвиток навичок читання книг; але правила читання, які розвивають такі навички, якщо їх дотримуватися і використовувати, також можна застосувати до будь-якого друкованого матеріалу — газет, журналів, памфлетів, статей, листівок і навіть рекламних оголошень.

Оскільки будь-яке читання - це дія, тобто акт, всяке читання має бути певною мірою активним. Повністю пасивне читання неможливе — не вдасться читати з нерухомими очима і сплячим розумом. Відтак, протиставляючи активне та пасивне читання, ми маємо на меті, по-перше, підкреслити, що читання може бути більш або менш активним, а по-друге, наголосити на тому, що чим активніше читання, тим краще. Один читач кращий за іншого тією мірою, якою він здатний на ширший спектр дій при читанні і докладає більше зусиль. Він кращий, якщо вимагає більше від себе і від тексту перед собою.

Хоча, направду кажучи, повністю пасивного читання не існує, багато людей вважає, що в порівнянні з письмом і мовленням, які очевидно є активними заняттями, читання та слухання цілковито пасивні. Треба докласти певних зусиль, пишучи або говорячи, але не треба жодної роботи для читання чи слухання. Вони сприймаються як отримання комунікації від того, хто активно її дає або посилає. Помилкою тут буде вважати, що отримання комунікації — це щось на кшталт отримання удару, чи спадщини, чи судового вироку. Навпаки, читач або слухач більше схожі на кетчера в бейсбольній грі.

Зловити м’яч — це така ж дія, як і подати чи відбити його. ГІітчер чи бетер — посилач, тобто особа, чия дія пускає м’яч в рух. Кетчер чи філдер — отримувач, тобто його дія зупиняє цей рух. Обоє діють, хоч їхні дії і відрізняються. Єдиним пасивним предметом є м’яч. Це бездіяльна річ, яку то рухають, то зупиняють, тоді як гравці діяльні, перебувають у русі, подаючи, відбиваючи або ловлячи м'яча. Аналогія з письмом або читанням майже повна. Як і м’яч, писане або читане — пасивний об’єкт, спільний для обох дій, якими починається і завершується процес.

Можемо ще дещо розширити цю аналогію. Мистецтво ловіння — у вмінні ловити будь-яку подачу: кручену подачу і фастбол, чендж-ап і подачу кісточками пальців. Так і мистецтво читання — у вмінні якомога краще «піймати» будь- який вид комунікації.

Варто зауважити, що пітчеру і кетчеру все вдається лише тоді, коли вони співпрацюють. Так само і в автора з читачем. Автор не намагається зробити так, щоб його не впіймали, хай навіть іноді так здається. Вдала комунікація відбувається тоді, коли те, що хотів передати автор, врешті-решт доходить до читача. Тоді хист автора і хист читача допомагають досягти єдиної спільної мети.

Варто визнати, що автори, як і пітчери, бувають різні. У деяких чудовий «контроль»; вони точно знають, що хочуть донести, і доносять це вірно і без помилок. За інших рівних умов їх легше «зловити», аніж «неточного» автора без «контролю».

Але в одному аналогія не спрацьовує. М’яч — це одне ціле. Його або весь зловили, або ні. А ось текст — складний об’єкт. Сприйняття тексту може бути більш чи менш повним: від усвідомлення дуже малої частки того, що мав на увазі автор, до цілковитого розуміння. Скільки саме «зловить» читач, залежатиме від кількості вкладених ним у процес зусиль, а також від майстерності виконання відповідних розумових операцій.