«Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним»

Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіт[1]

Все тече, все змінюється,

неможливо двічі сісти в один ешелон.

… Недобре було…

Чужому-чужениці на Чорному морі потопати:

Йому прощенія ні од кого прийняти.

Від цілих міст і сліду вже нема.

І тільки білого щита броня

Як противага небуття…

Передмова: Європа

«Тепер заживемо!» — хотілося сказати зголоднілому хлопчині, котрий чалапав безлюдним узбіччям і голими полями. Але їжа, що її він бачив, існувала лише в його уяві. Пшеницю відібрали в ході бездушної кампанії реквізицій, яка започаткувала добу масових убивств у Європі. Йшов 1933 рік, коли Йосип Сталін навмисне морив голодом радянську Україну. Маленький хлопчик помер, як померли ще три мільйони інших. «Я стрінуся з нею під землею», — казав молодик із Радянського Союзу про свою дружину. Він мав рацію: його розстріляли після неї, поховавши обох серед 700 тисяч жертв сталінського Великого Терору 1937–1938 років. «Вони попросили у мене обручку, яку я…», — щоденник польського офіцера увірвався на цій фразі безпосередньо перед стратою радянськими спецзагонами у 1940 році. Він був одним із близько 200 тисяч польських громадян, котрих на початку Другої світової війни розстріляли радянські та німецькі сили, поки нацистська Німеччина і Радянський Союз спільними зусиллями займали його країну. Наприкінці 1941 року власний скромний щоденник закінчила одинадцятирічна російська дівчинка з Ленінграда: «Залишилася тільки Таня». Адольф Гітлер зрадив Сталіна, її місто опинилося в німецькій облозі, а родина потрапила в реєстр 4 мільйонів радянських громадян, яких німці заморили голодом. Наступного літа дванадцятилітня єврейська дівчинка з Білорусі написала останнього листа батькові: «Я прощаюся з тобою перед смертю. Я дуже боюся цієї смерті, бо малих дітей кидають живцем у масові могили». Вона стала однією з понад 5 мільйонів євреїв, котрих німці отруїли газом або розстріляли.

У серці Європи посеред XX століття нацистський та радянський режими убили близько 14 мільйонів людей. Криваві землі, місце загибелі всіх жертв, охоплюють простір від центральної Польщі до західної Росії: Україну, Білорусь та Прибалтику. Під час зміцнення націонал-соціалізму та сталінізму (1933–1938), спільної німецько-радянської окупації Польщі (1939–1941), а потім німецько-радянської війни (1941–1945) на цей регіон зійшло масове насилля у масштабах, раніше небачених в історії. Жертвами його стали головно євреї, білоруси, українці, поляки, росіяни і прибалти — корінне населення цих земель. 14 мільйонів убито протягом якихось дванадцяти років між 1933 та 1945 роками, коли Гітлер і Сталін перебували при владі. Хоча Криваві землі в ці роки стали полем бою, всі ці люди були жертвами винищувальної політики, а не бойових дій. Друга світова війна стала найсмертоноснішим конфліктом в історії, причому близько половини всіх солдатів, що загинули на всіх бойовищах світу, полягли тут, у цьому ж регіоні, на Кривавих землях. А проте серед згаданих 14 мільйонів жертв не було жодного солдата, який відбував службу. Більшість становили жінки, діти і старі; ніхто з них не носив зброї; перед смертю багатьох обібрали до нитки, позбавивши навіть одягу.

Аушвіц — найвідоміше місце убивств на Кривавих землях. Нині він символізує Голокост, а Голокост втілює найбільше зло століття. Однак особи, зареєстровані робітниками в Аушвіці, мали шанс вижити: своєю гіркою славою Аушвіц завдячує мемуарам і романам, що їх написали уцілілі в’язні. Значно більше євреїв, переважно польських, задушено газом на інших німецьких фабриках смерті, де загинули майже всі, хоча назви цих таборів згадуються не так часто: Треблінка, Хелмно, Собібор, Белжець. Ще більше євреїв — польських, радянських і балтійських — розстріляно над ровами і ямами. Більшість із них загинули там, де жили: в окупованій Польщі, Литві, Латвії, радянській Україні та радянській Білорусі. Німці звозили їх звідусіль на Криваві землі для вбивства. Євреї прибували до Аушвіца потягами із Угорщини, Чехословаччини, Франції, Нідерландів, Греції, Бельгії, Югославії, Італії та Норвегії. Німецьких євреїв перед розстрілами чи розправою газом депортували до міст на Кривавих землях — до Лодзі, Каунаса, Мінська, Варшави. Людей, що мешкали в тому кварталі, де я пишу цей текст, у дев’ятій дільниці Відня, вивезено до Аушвіца, Собібора, Треблінки та Риги. Всі ці міста лежать на Кривавих землях.

Німецькі масові вбивства євреїв відбувалися в окупованій Польщі, Литві, Латвії та Радянському Союзі, а не в самій Німеччині. Гітлер був політиком антисемітських поглядів у країні з маленькою єврейською спільнотою. Євреї становили менш ніж 1 % німецького населення, коли Гітлер став канцлером у 1933 році, і близько 0,25 % на початку Другої світової війни. У перші шість років Гітлерового правління німецьким євреям дозволяли емігрувати (хай навіть принижуючи та позбавляючи майна при цьому). Більшість німецьких євреїв, які бачили перемогу Гітлера на виборах 1933 року, померли природною смертю. Убивство 165 тисяч німецьких євреїв було саме по собі страшним злочином, але становило дуже маленьку частку трагедії європейських євреїв — менш ніж 3 % смертей Голокосту. Лише коли нацистська Німеччина у 1939 році вторглася у Польщу, а у 1941-му — в Радянський Союз, Гітлерова мрія про усунення євреїв з Європи натрапила на сприятливий грунт — дві найбільші спільноти європейських євреїв. Його намір винищити євреїв Європи можна було реалізувати тільки в тих частинах континенту, де євреї жили.

Громаддя Голокосту закриває від нашого зору інші німецькі плани, які передбачали ще більші вбивства. Гітлер хотів викорінити не лише євреїв. Крім цього він хотів зруйнувати Польщу і Радянський Союз як держави, винищити їхні правлячі класи і вбити десятки мільйонів слов’ян (росіян, українців, білорусів, поляків). Якби німецька війна проти СРСР пішла за планом, то у першу зиму голодною смертю померли б 30 мільйонів цивільних громадян. Ще десятки мільйонів згодом були б вигнані, убиті, асимільовані або перетворені на рабів. Хоча ці плани так і не втілено в життя, вони були моральним засновком окупаційної політики Німеччини на сході. За час війни німці вбили приблизно таку ж кількість неєвреїв, як і євреїв, головно заморюючи голодом радянських військовополонених (понад 3 мільйони) і мешканців обложених міст (понад мільйон) або ж розстрілюючи цивільних у ході «каральних заходів» (майже мільйон, переважно білорусів і поляків).

Радянський Союз переміг нацистську Німеччину на східному фронті Другої світової війни і, в такий спосіб, забезпечив Сталінові вдячність мільйонів і центральну роль у встановленні повоєнного ладу в Європі. Та Сталінові здобутки на ниві масових вбивств були майже такими разючими, що й у Гітлера. У мирний час він навіть перевершив Гітлера. В ім’я захисту і модернізації Радянського Союзу Сталін протягом 1930-х років влаштував голодну смерть мільйонів і розстріли трьох чвертей мільйона людей. Він убивав власних громадян не менш ефективно, ніж Гітлер убивав чужоземних. Із 14 мільйонів осіб, яких навмисно вбито на Кривавих землях між 1933 та 1945 роками, третина на совісті Радянського Союзу.

Ця книга є історією політичного масового вбивства. Усі 14 мільйонів були жертвами радянської або нацистської винищувальної політики — а часто спільних зусиль Радянського Союзу і нацистської Німеччини — але в жодному разі не жертвами бойових дій між ними. Чверть із них убито ще до початку Другої світової війни. Ще 200 тисяч загинули між 1939 та 1941 роками, коли нацистська Німеччина і Радянський Союз перебудовували Європу як союзники. Смерть цих 14 мільйонів у деяких випадках передбачалася економічними планами або мотивувалася економічними розрахунками, але жодна з них не була зумовлена економічною скрутою у будь-якому строгому значенні цього слова. Сталін знав, що станеться, коли забирав їжу в зголоднілих селян України у 1933 році, так само як Гітлер знав, чого можна було сподіватися, коли вісім років по тому позбавляв їжі радянських військовополонених. В обох випадках загинуло понад 3 мільйони людей. Сотні тисяч радянських селян і робітників, розстріляних під час Великого Терору 1937–1938 років, були жертвами прямих директив Сталіна, так само як мільйони розстріляних і задушених газом євреїв були жертвами декларованої політики Гітлера.

Війна змінила баланс убивств. Упродовж 1930-х років Радянський Союз був єдиною державою в Європі, що здійснювала політику масового вбивства. Перед Другою світовою війною, за перші шість з половиною років після приходу до влади Гітлера, нацистський режим убив не більше ніж 10 тисяч осіб. Сталінський режим на той час уже заморив голодом мільйони і мало не мільйон розстріляв. Німецька політика масового вбивства почала конкурувати за пальму першості з радянською між 1939 і 1941 роками — після того, як Сталін дозволив Гітлерові розв’язати війну. Вермахт і Червона армія разом напали на Польщу у вересні 1939 року, німецькі й радянські дипломати підписали Угоду про дружбу і кордони, а німецькі й радянські війська спільними зусиллями майже два роки тримали цю країну в окупації. Після того, як у 1940 році німці розширили свою імперію на захід, напавши на Норвегію, Данію, Нідерланди і Францію, СРСР окупував і анексував Литву, Латвію, Естонію та північно-східну Румунію. Обидва режими вдалися до розстрілів десятків тисяч і депортації сотень тисяч освічених польських громадян. Для Сталіна такі масові репресії були продовженням старої політики на нових територіях; для Гітлера це був прорив.