«Звільни свого внутрішнього римлянина»

Марк Сидоній Фалкс

Джеррі Тонер

Звільни свого внутрішнього римлянина

Заувага автора • 5

Заувага коментатора • 7

Розділ I. Звичаї високогероїчних римлян • 9

Розділ II. Приборкування почуттів • 22

Розділ III. Здертися на слизький стовп • 41

Розділ IV. Які римляни, така й романтика • 62

Розділ V. Як керувати родиною • 85

Розділ VI. У пошуках щастя • 108

Розділ VII. У здоровому тілі — здоровий дух • 131

Розділ VIII. Боги допомагають тим, хто допомагає богам • 154

Розділ IX. Живи вічно! • 175

Література для додаткового читання • 183

Алфавітний покажчик • 188

Заувага автора

Я — римлянин. Я — син того звитяжного народу, який підкорив увесь відомий світ. Скажу більше, я надзвичайно успішний римлянин. Мої пращури здобули собі славу на полі бою, і я продовжив цю традицію власною відмінною службою в легіонах. Я особисто знайомий із імператором, нещодавно був удостоєний звання консула і володію маєтками вартістю в мільйони сестерціїв. Із однаковою сумлінністю я брався за всі життєво важливі справи — від примноження капіталу до пошуків майбутньої дружини та здобуття прихильності богів. Ніхто краще за мене не зміг би розкрити вам таємниць успіху по-римськи. Досі ви, варвари, могли лише шанобливо захоплюватися тим, на що здатні ми, римляни. Проте самовдосконалення можливе навіть для варвара. Цей посібник містить усе необхідне для того, щоб ви змогли розкрити римську частину своєї душі.

Навряд чи є людина, для якої ця книжка буде кориснішою, ніж для Джеррі Тонера. Він має нахабство повчати інших, використовуючи приклади визначних досягнень Рима, тоді як сам так нічого від них і не навчився. Він досліджує життя пересічних римлян, хоча міг би дізнатися все необхідне, користуючись життєписами видатних римських героїв. У його домогосподарстві панує безлад. Діти його постійно бешкетують і ставляться до нього наче до якогось домашнього раба. Він дійшов до того, що дозволяє своїй дружині, у всьому іншому досить пристойній особі, наполягати на своєму в прийнятті таких рішень, про які будь-яка порядна жінка має мовчати. Я змушений зі скорботою визнати, що Джеррі Тонер є одним із нечисленних прикладів того, що можливості самовдосконалення не є безмежними; простіше кажучи, у ньому немає внутрішнього римлянина, котрого можна було б звільнити. Та цей ганебний і вартий співчуття випадок не повинен збентежувати інших, і якщо завдяки його праці я зумію донести свої ідеї до широкої варварської аудиторії, це означатиме, що пан Тонер усе ж таки здатний бодай на щось путнє.

Марк Сидоній Фалкс

Рим, січневі календи

Заувага коментатора

І знов я маю досить-таки сумнівне задоволення працювати з Марком Сидонієм Фалксом. Це — безкомпромісна людина, котрій невідомі жодні сумніви щодо справедливості власних суджень. Римляни для нього були й залишаються найславетнішим і найуспішнішим народом із усіх, що колись населяли Землю. І хоча у науковому світі ще довго точитимуться суперечки щодо того, наскільки такі погляди є характерними для римлян у цілому, безумовним лишається той факт, що Фалксова думка відображає типові погляди представників вищих прошарків римського суспільства стосовно того, чому їхня держава змогла здобути собі безсмертну славу та велич.

Римське суспільство не вірило в рівність. Значення мав лише статус. Було це завоювання чужих земель, покарання рабів чи виконання обов’язків господаря родини, римлянам дуже подобалося бути частиною ієрархії. Вони з усіх сил намагалися посісти якомога вище становище в суспільстві. Це робить Марка цінним наставником у тому, як перемагати в щурячих перегонах сьогодення. Римляни не соромилися вихвалятися власним багатством і владою. Успіх і життя напоказ були нероздільні. Гучні титули, сотні рабів, пишні застілля — римляни йшли на всі ці витрати, бо це свідчило про їхні успіхи в житті. І Марк краще за будь-кого іншого розкриває перед вами таємниці щасливого буття. Римляни, окрім усього, ставили перед собою чітку мету і найчастіше йшли до неї напролом, із безпощадною ефективністю. Цей підхід — іти напролом, щоб отримати те, чого хочеш, — працював у всіх сферах життя, від кохання до фінансів. Багато що в ньому залишається актуальним і нині.

Марк був яскравим представником імперії. Я не знаю точних дат його народження та смерті, але його світогляд є характерним для ранньої імперії (I–II ст. н. е.). Ясна річ, думки, викладені нижче, належать не мені, і я не без вагань наважився познайомити з ними широку неримську аудиторію. Проте маю надію на те, що зміст цієї книжки продемонструє, що римляни у своїх вчинках були напрочуд схожими на теперішніх людей, хоча і цінували якості, досить далекі від тих, які описуються в сучасних посібниках на тему самовдосконалення. Римляни жили в жорстокому світі, коли життя було коротким і вартувало дуже мало. Більшість із них не могли дозволити собі розкоші індивідуалізму чи особистісного зростання. І те, хотіли б ви жити за цими правилами чи ні, вирішувати лише вам. Короткі коментарі наприкінці кожного розділу допоможуть вам краще уявити історичний контекст, тим самим хоч трохи урівноважуючи найбільш кричущі з перебільшень і нестримних вихвалянь Марка Сидонія Фалкса. Як і список літератури для додаткового читання на останніх сторінках книжки, коментарі відсилають тих, кому буде цікаво, до основних першоджерел і допомагають краще зрозуміти сучасні наукові дискусії та дослідження стосовно обговорюваної теми.

Джеррі Тонер

Кембридж, жовтень 2016

⁕ Розділ I ⁕

Звичаї високогероїчних римлян

Багато десятиліть тому римський народ скинув із себе ярмо монархії і вигнав геть свого нестримно жорстокого царя Тарквінія Гордого. У відповідь цар етрусків Ларс Порсена взяв місто в облогу, щоб повернути трон Тарквінію та знищити молоду римську республіку. Аби довести загарбникові, що він ніколи не переможе, римлянам, як свідчить історія, знадобився не перевершений жодним іншим народом героїзм. Цей героїзм ідеально демонструє ті духовні якості, що зробили римлян найщасливішим зі всіх відомих народів світу.

Перший акт героїзму пов’язаний із ім’ям молодого шляхетного римлянина Гая Муція. Через тривалу облогу запаси їжі в місті дуже зменшились, а ціни на ту дещицю, що залишилася, злетіли до небес. Муція обурювало те, що Рим, який нарешті зміг позбутися ненависного царя, тепер потерпає від облоги етрусків, над якими не раз брав гору в бою. Щоб гідно відповісти на завдану його народові образу, Гай Муцій наважився на справу, яка вимагала величезної особистої хоробрості: він вирішив пробратися в табір ворога і вбити чужоземного царя. Та Гая Муція хвилювало, що, коли не буде відповідного наказу консулів і міська сторожа помітить, як він залишає Рим, його заарештують, помилково прийнявши за дезертира, що намагається втекти з Рима в скрутну хвилину. Через те він пішов до сенату.

— Сенатори, — заявив він, — я твердо вирішив перепливти через Тибр[1], пробратися до ворожого табору й здійснити славетний подвиг.

Сенат не міг не схвалити такого шляхетного наміру. Гай Муцій сховав під одягом меч і почав діяти. Він дістався до ворожого табору і зрозумів, що то був саме день виплати грошей; солдати скупчилися навкруги царського шатра, у якому видавали платню. Гай підійшов ближче і розчинився в натовпі. У самому центрі він побачив двох чоловіків, які сиділи на царському підвищенні. Гай опинився в скрутному становищі. Ці двоє були майже однаково вдягнені і навіть схожі зовні; один, напевне, був царем, а другий, найімовірніше за все, — просто слугою. Запитати, хто є хто, Гай, природно, ні в кого не міг — він би себе цим виказав. Тому він поклався на фортуну. Гай кинувся до них і вбив того, хто виявився ближчим. Потім він атакував і другого, але тут на хороброго юнака вже накинулись і схопили. На жаль, цього разу фортуна не була до нього прихильною. Гай Муцій зрозумів, що убив одного із царських слуг, а не самого царя, перед яким він зараз стояв.

Однак навіть і тоді, у фатальну для себе мить, шляхетний римлянин зміг зібратися на силі і викликати у ворогів більше страху, ніж відчував сам.

— Я — римський громадянин, — твердо сказав він. — Моє ім’я — Гай Муцій, і я однаково зневажаю смерть і коли вбиваю ворога, і коли ворог вбиває мене. Хоробрість — природна риса римлян, так само, як і вміння стійко терпіти страждання; такими є ми всі. За мною ідуть незчисленні лави воїнів, які також прагнуть слави. Тобі вирішувати, царю Порсено. Чи хочеш ти продовжити цю війну, знаючи, що кожного дня, кожної години тобі доведеться захищати власне життя? Бо раз у раз до твого табору таємно проникатимуть вороги й нападатимуть на тебе. То буде війна, яку ми, римляни, оголосимо тобі особисто!

Цар почервонів від гніву, проте був явно спантеличений перспективою війни особисто проти нього. Він пригрозив, що спалить Муція живцем, якщо той не розкаже йому все про плани римлян. Муцій похмуро розсміявся.

— Дивись і вчись, на що здатні римляни заради слави, — сказав він і поклав свою правицю в полум’я, що палало поруч.

Увесь час, доки його рука обвуглювалася, Муцій стояв непорушно, не видаючи ні звуку, і навіть жодної краплини поту не виступило на його чолі. Цар етрусків рвучко підвівся, здивований, і наказав сторожі відтягти Муція від вогню.

— Ти більше зашкодив собі, ніж мені, — сказав він, однак, уражений героїзмом Муція, додав: — Якби ти був моїм солдатом, я б удостоїв тебе найбільших почестей, але, оскільки ти є полоненим, можу лише відпустити тебе назад до Рима.