«Спецназ»

Віктор Суворов

СПЕЦНАЗ

Наташі й Олександру

Розділ 1

Лопатки і Люди

Кожен піхотинець у Радянській Армії носить із собою маленьку лопатку. Коли він отримує наказ зупинитися, він негайно лягає і починає копати яму в землі поряд із собою. За три хвилини він викопає невелику траншею завглибшки 15 сантиметрів, у яку може витягнувшись лягти так, що кулі будуть безпечно свистіти в нього над головою. Земля, яку він викинув, формує бруствер попереду і з боків, створюючи додаткове укриття. Якщо танк проїде над такою траншеєю, то у солдата є 50% ймовірності, що він не заподіє йому ніякої шкоди. В будь-який момент солдату можуть наказати рухатися знову і, кричачи на весь голос, він кинеться вперед. Якщо йому не наказують рухатися, то він копає глибше і глибше. Спочатку його траншея може використовуватися для стрільби з положення лежачи. Пізніше вона стає траншеєю, з якої можна стріляти з коліна, а потім, ще пізніше, після того, як вона стане завглибшки 110 сантиметрів, її можна використовувати для стрільби стоячи. Земля, яка викидається назовні, оберігає солдата від куль і осколків. Він робить у бруствері амбразуру, в якій тримає дуло свого автомата. При відсутності подальших команд він продовжує працювати над своєю траншеєю. Він маскує її. Він починає копати траншею для з'єднання зі своїм товаришем зліва. Він завжди копає справа наліво, і через кілька годин траншея з'єднує окопи всіх стрільців даного відділення. Траншеї відділень з'єднуються з траншеями інших відділень. Копання продовжується і додаються комунікаційні траншеї в тилу. Траншеї стають все глибшими, перекриваються, маскуються і зміцнюються. Потім, раптово знову йде наказ рухатися вперед. Солдат вискакує на поверхню, кричачи і матюкаючись якомога голосніше.