«Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)»

Віктор Суворов

КУЗЬКІНА МАТЬ:

хроніка великого десятиріччя

*****

До 50-річчя Карибської кризи

Від автора

Викладені факти перевірив і зіставив зі всіма доступними мені джерелами.

А ось за точність діалогів не ручаюсь.

Мене там не було. Пишу не про те, про що говорили учасники подій у тій чи іншій ситуації, а тільки про те, про що вони, на мою думку, могли б говорити. Не стверджую, не наполягаю.

Не вірите - прийміть за жарт.

Замість скатертини-самобранки - свята газета «Правда». На газеті - три гранчаки, плавлені сирки, огірочки з горбочками, запашна цибулина, кусень хліба, шматок ковбаси, пляшка з будиночком на етикетці та написом «Столична». Навколо газетки троє чоловіків у тій самій позі, що й на картині Перова «Мисливці на привалі». Тільки замість жовтої трави - поролонові матрацики на бетонній підлозі складального цеху, а за їх спинами замість осіннього лісу та безкраїх просторів - чотиривісна залізнична платформа особливої конструкції, на ній - бомба діаметром два метри і вісім довжиною.

Вісім метрів - це якщо не рахувати детонаторів, двох висунутих вперед гострих сталевих шворнів метри по півтора кожен. Називається ця штука просто - «Виріб 602». Збирали Виріб відразу на залізничній платформі. А щоб платформа виявилась у зручному для монтажу місці, довелося виламати стіну, роздовбати підлогу і прокласти рейки просто у складальний цех.

Виріб 602 (вона ж «Кузькіна мать», вона ж «Цар-бомба»)

Термоядерна авіаційна бомба, розроблена в СРСР в 1954-1961 роках, найпотужніша ядерна бомба в історії людства.

Важить Виріб 26413 кілограмів.

Кидати Виріб належить з літака Ту-95В.

Щоб літак зміг втекти від вибуху хоча б на сто кілометрів, бомба ця буде спускатися на парашуті, який важить 813 кілограмів. Купол парашута - 1600 квадратних метрів. Загалом Виріб разом з парашутом - 27 тон. З гаком.

Якщо парашут не розкриється або розкриється з перекрутом, особливий механізм у бомбі не дозволить їй гахнути завчасно. Але екіпаж літака-носія в надійність цього механізму не особливо вірить.

Ну а всі інші пристрої повинні спрацювати. Саме за прийдешній успіх і розлита по-братськи на трьох ароматна терпка рідина.

Бомба - трифазна. На заданій висоті - а це ніяк не менше чотирьох кілометрів - спрацює перший каскад потужністю півтора мільйона тон тротилу. Цей вибух приведе в дію другий каскад у 5 мільйонів тон, а він у свою чергу стане детонатором для третьої, в десять разів потужнішої фази. Гримнути повинно гарно. Сумарна потужність десь у районі 55-57 мільйонів тон. При таких потужностях точність гарантувати не доводиться. Може вийти мільйонів 30-40, але може переплеснути і за всі 70. Але якщо покласти руку на серце, то давайте зізнаємося хоча б самі собі: чи не один нам чорт, 30 чи 70? Адже це в будь-якому випадку в кілька тисяч разів більше, ніж у Хіросімі.

Але це не все. Родзинка в тому, що радянськими вченими був, нарешті, знайдений шлях до створення заряду, потужність якого не обмежена нічим. Взагалі нічим. У такий самий корпус довжиною лише вісім метрів можна при бажанні втиснути заряд на 100 мільйонів тон, можна і всю тисячу! Тисячу мільйонів! І підірвати Землю до дідькової мами! Адже правда ж, круто: взяти та підірвати!

Так що творці, завершивши збирання та закрутивши останній гвинтик, пили в той момент не просто так, а з нагоди.

Випили чоловіки і задумались: як би назвати своє творіння? «Виріб 602» - добре. Воно так у всіх документах і залишиться. Але надто вже дере російське вухо. Нам би романтики!

- Цар-бомба!

- Не піде.

- Засміють. Стоїть у Кремлі Цар-гармата, калібром ледве не метр, вагою 40 тон. Стріляти вона повинна була кам'яними ядрами по тоні вагою. Але тільки чи стріляла та гармата коли-небудь? Поруч Цар-дзвін - 200 тон. Він ніколи не дзвонив. У 1915 році був створений цар-танк Лебеденка. Він не зміг зрушити з місця. Невже нам у той же ряд захотілося?

- Перша радянська атомна бомба звалася Тетяною. Чому не назвати і нам ім'ям яким-небудь?

- Та хоч би й Іваном!

- І знову не те!

- Це ще чому?

- У російських казках Іван завжди дурень. Ми ж назвемо Іваном, а всі, хто з бомбою справу буде мати, відразу переінакшать в Івана-дурня.

- Знаю, брати!

- Микита Хрущов обіцяв Америці показати Кузькіну мать. А що він міг показати, крім свого жилавого, вузлуватого кулака? Тепер може! Ось вона, красуня! Ось вона, рідна! Ось вона, у всій своїй сліпучій пишноті та величі - «Кузькіна мать»!

Тепловоз якось уже дуже акуратно притулився буферами до буферів спецплатформи. Брязнули замки автозчеплення. Глибоко зітхнув головний конструктор Юлій Борисович Харитон, останній раз торкнувся рукою полірованого боку товстунки: не підведи, мила, не підкачай, голубонько. І кольнуло: але ж він її, фаворитку свою, проводжає в останню путь.

І, відвернувшись, уже не дивлячись на неї, махнув спересердя машиністу: виводь!

Тепловоз плавно, немов неохоче, потягнув платформу, вивів її з цеху і завмер. У місячному світлі блиснула красуня тим смарагдово-срібним відливом, який лягає поперек Дніпра в ясну ніч. Якщо б хтось не знав, що на платформі вивезли бомбу, то цілком міг подумати, що це зовсім не бомба, а маленький витончений підводний човник для диверсантів: до того добрий, до того прегарний, як застигла краплинка. Але сторонніх тут немає. Тут чужі не ходять. Тут тільки свої. І всі тут знають, що це не човник зовсім, а щось зовсім інше. Тут всі відають, що в цій восьмиметровій «краплинці» вкладена міць, якою ніхто раніше ніколи не володів.

Надпотужні бомби належить виводити зі складальних цехів тільки вночі. І тими ночами всім, хто просто не залучений у відвантаження виробу, належить спати. Але хто ж в таку ніч засне?

Поруч зі складальним цехом належить бути тільки тим, хто безпосередньо бере участь в останніх приготуваннях. Решті тут не місце. Їх тут і немає. Вони трохи збоку, за вікнами цехів і лабораторій. Кожне вікно, яке на майданчик складального цеху виходить, окулярниками в білих халатах обліплене. Хто ж устоїть перед спокусою глянути на своє творіння. Хоч здалеку. Хоч краєчком ока. Кожен крихітку своєї душі вніс у створення красуні. Але в готовому вигляді її рідко хто бачив. І ось виплив тепловоз із цеху, витягнув платформу з блискучою «краплинкою», і прокотився переможний крик по коридорах, кабінетах і залах: ох, до чого ж прегарна!

Як же «краплинку» повезуть? Прикриють брезентом? Зовсім ні. Спочатку її закріплять так, що не ворухнеться. І обгородять сталевими смугастими чорно-помаранчевими фермами, намертво прикрутять одну до іншої, спорудять з них міцний каркас. Навіть якщо станеться аварія і буде «краплинка» перекидатися разом з вагоном, - каркас врятує її від синяків та ударів.

При подорожі по країні платформа з «краплинкою» виглядатиме немов звичайний поштовий вагон без вікон, в міру замурзаний, в міру пом'ятий, з усіма відповідними написами на бортах. А на час складання виробу дах і стінки вагона зняли. Після завершення збирання могутній кран повернув стінки й дах туди, де їм належить бути, накривши «краплинку» немовби великою залізною скринею.

Але це не все. «Краплинка» ніжності вимагає й особливої турботи. У вагоні її затишному мікроклімат створений, - дивись, улюблениця, не замерзни. Ночі ж холодні. Жовтень уже настав.

Окинули вагон прискіпливим примруженим поглядом ті ж товариші, яким належить, кивнули: все в порядку, вагон як вагон. Ніхто на цей вагон уваги не зверне. Тепер локомотив відведе поштовий вагон на запасні колії. Тут сформують поїзд: тепловоз, вагон охорони, вагон техперсоналу, головний вагон з вантажем, вагон забезпечення апаратурою і ще один вагон охорони.

У цьому ж глухому куті змінять машиністів. Ті, які бомбу бачили, особливо перевірені. Вони тут працюють, вони тут живуть; і вони самі, і їхні діти назавжди тут і залишаться. А нова бригада машиністів поняття не має, що пощастить: вагони - вони і є вагони, всі зелені, всі однакові.

В дужках слід зауважити, що й охороні нічого знати, що вона охороняє. Охороні треба тільки пам'ятати статтю «Статуту караульної служби»: пильно охороняти та стійко обороняти. Решта - не їх собача справа.

Призначення ешелону - місто Горький. Це кінцева станція. Першим піде ешелон з локомотива і десятка товарних вагонів. За ним - основний, той, який «краплинку» везе. Машиністам основного поїзда наказ: триматися ближче до переднього, не випускаючи з уваги червоний ліхтар на останньому вагоні. Позаду - ще один ешелон, теж на видимій дистанції. Так він і мчав слідом до самого Горького. Правда, не насідаючи.

До Горького доїхали без пригод. Тільки помітили машиністи дивину: жодного зустрічного поїзда не трапилося. Що за нісенітниця? Начебто весь рух аж до Горького завмер. Дива.

У Горькому - кінець шляху.

Але це тільки так машиністам та охороні оголосили, подякувавши за ударну роботу. У Горькому змінили всі три локомотиви всіх трьох потягів разом з машиністами і всю охорону. Заодно - і всю документацію всім трьом ешелонам. Виходило за документами, що начебто прибули вони з Ташкента.

Наступний етап - від Горького до Кірова. Тепер на цій ділянці зупинили весь рух поїздів в обидва боки. Тепер тут всю лінію поставили під охорону військ і міліції. Тепер на цьому шляху блокували всі залізничні переїзди. І знову - буферний поїзд попереду, за ним - головний, услід ще один буферний. Щоб ніхто випадково не врізався в той, що делікатний вантаж везе.