«Нації та націоналізм у глобальну епоху»

Нації та націоналізм у глобальну епоху

Переднє слово

Не за славу, багатство чи почесті ми боремося — лише за свободу, яку гідна людина віддасть тільки разом із життям.

Арбротська декларація, 1320 р.^[1]

Забудькуватість веде до вигнання, пам’ять — ось секрет звільнення.

Баал Шем Тов^[2]

Багато людей у всьому світі були здивовані й засмучені раптовим вибухом на планеті етнічних конфліктів і націоналізму. Вони чекали на світ, вільний від етнічних чвар і міжнаціональних конфліктів, сподіваючись, що етнічність і націоналізм швидко відійдуть в минуле. Вони забували, що етнічна спільнота мала тривалу історію і що націоналізм як ідеологія й рух був потужною силою у світовій політиці, принаймні від Великої французької та Американської революцій. Недавнє відродження націоналізму можна зрозуміти лише в контексті тривалого історичного процесу, а починати аналіз від падіння Берлінської стіни чи навіть Другої світової війни буде справою поверхневою і хибною.

Ця книжка має на меті проаналізувати деякі прийоми, за допомогою яких сьогодні досліджують відродження націоналізму, і запропонувати власний погляд на останні тенденції у формуванні націй і націоналізмів, ґрунтовані на ідеях, коротко окреслених в останньому розділі «Національної ідентичності»^[3]. Моє завдання — не огляд сучасних націоналізмів чи обговорення поточних тенденцій у якихось частинах світу. Читач не знайде тут ані дискусії про сьогоднішню боротьбу в колишній Югославії, на Кавказі чи в Південній Африці, ані перспектив сикхського, палестинського чи будьякого іншого націоналізму.

Не прагнув я вступати й у ширшу дискусію про модерність чи «глобалізацію» та їхні наслідки, за винятком, коли вони торкаються питань національної ідентичності й націоналізму, позаяк уважаю, що ключ до розуміння націй і націоналізму як всесвітнього явища — радше тривкі рамки і спадок історичних культур та етнічних зв’язків, ніж результати глобальної взаємозалежності. Разом із тим я не заперечую важливість цих результатів, котрі своїм упливом на форми людських об’єднань підважили традиційні структури спільнот і поширили націоналістичну ідеологію, «вивільнивши» її від конкретних національних контекстів. Але вивільнення націоналізму вже було досягнуте Великою французькою революцією, і націоналізм можна вважати, хоч як це парадоксально, однією з головних сил, що стоїть за глобальною взаємозалежністю.

Моя аргументація полягає радше в тому, що націоналізм черпає силу зі своєї закоріненості в історичній минувшині. Націоналістична ідеологія може пустити корені в конкретний ґрунт, тільки якщо вона зачіпає народну струну, її підхоплюють, а вона надихає певні соціальні групи й верстви. Але націоналізм набагато більше, ніж ідеологія. На відміну від інших модерних світоглядів, його потужність залежить не лише від загальної ідеї нації, а й від стану та характеру тієї чи тієї конкретної нації, що її він перетворює на абсолют. Його успіх, отже, залежить від специфіки історичного та культурного контексту. Це означає, що нації, виникаючи за його сприяння, походять, своєю чергою, від наявних доти і чітко розділених між собою культурних спадків та етнічних утворень. Це (не стільки революційне, скільки абстрактне формулювання) те, що не дає спокою багатьом людям у багатьох куточках сучасного світу. Як зауважив Бенедикт Андерсон, націоналізм набагато ближчий до релігії та релігійної спільноти, ніж, скажімо, до лібералізму й соціалізму. Це основна причина, чому сучасні «модерністські» й «постмодерністські» критики націоналізму часто не можуть влучити у мішень і чому необхідно деінде шукати пояснень тривалої сили і живкості націй і націоналізмів у взаємозалежному світі.

Я дуже вдячний Ентоні Ґідденсу і «Політі пресс» за надану можливість висловити мої погляди на те, що, повторюся, стало актуальним міжнародним, соціальним і культурним питанням. Я хотів би висловити щиру подяку професорові Джованні Альдобрандіні та професорці Марії Даміані Стіккі за те, що вони запросили мене до Рима прочитати кілька лекцій студентам Вільного міжнародного університету соціальних досліджень, які стали відправною точкою цих міркувань; членам Товариства досліджень етнічності й націоналізму та Дослідницькій групі з етнічності й націоналізму Лондонської школи економіки за спонукальні конференції, семінари і обговорення останніх досліджень у цій сфері. Зрозуміло, що відповідальність за висловлені тут погляди і будь-які помилки лежить винятково на авторові.

Ентоні Д. Сміт, Лондонська школа економіки

Вступ

У цій книжці я хотів би дослідити, чому наприкінці другого тисячоліття в час, коли світ стає більш уніфікованим і взаємопов’язаним, коли тоншають і зникають бар’єри між етнічними групами, відроджуються етнічні конфлікти і націоналізм.

Довколишній світ постійно нагадує нам, що планета, на якій ми живемо, стає меншою і більш інтегрованою. Скрізь виникають, тісніші зв’язки між економіками й суспільствами нашої планети, а складне плетиво міжнародних організацій і правил зв’язує у справді міжнародну спільноту колись осібні держави й нації. У кожному куточку світу етнічні минувшини оновлюють, а старі культури фрагментують і перероблюють. Людство повсюди прив’язане до шестерні автоматизованих технологій і обплетене павутинням масових комунікацій. Одне слово, наш світ став одним місцем.

Це «стиснення» часу й простору засадничо змінило способи, в які люди мають стосунок один до одного і до своїх соціальних мереж. Поза сумнівом, модерність принесла революцію у наше сприйняття світу і ставлення до суспільств, із яких він складається. Можливо, настав, нарешті, момент утілення сподівань Маркса й Енгельса на те, що з багатьох національних культур і літератур постануть єдині література й культура. Можливо, прийшов також час змінити наші політичні структури й ідеології та ліквідувати застарілі поділи й давні антагонізми, відповідно до новонароджуваного міжнародного поділу праці, в якому зникають торговельні перешкоди, а товари і робітники можуть вільно перетинати континенти. Та сама революція спричинила занепад стародавніх традицій і релігійних цінностей, змусила багатьох людей відокремити практики й вірування від їхніх колишніх контекстів і залучити розмаїття іншого — інших культур, людей та способів життя — до свого самообразу і соціальних зв’язків^[4].

Але це лише один бік сучасної картини. Інший представляють піднесення й поширення різного роду соціальних рухів і протестів на захист своєї ідентичності, від фемінізму до екологічних рухів, від руху за громадянські права до релігійних відроджень. Зокрема, ми є свідками відродження етнічного націоналізму, релігійного фундаменталізму і групових антагонізмів; усе це, гадали, давно відійшло в минуле. Етнічні виступи за автономію й відокремлення, війни за національне возз’єднання й жорстокі расові конфлікти за ринки праці та соціальний захист поширилися всіма континентами. В епоху глобалізації та переходу нас заскочила круговерть конфліктів на ґрунті політичних ідентичностей та етнічного поділу. В Індії, на Кавказі, на Африканському Розі^[5] і в Південній Африці вибухнули криваві конфлікти; та навіть у таких стабільних і заможних країнах, як Канада, Велика Британія, Бельгія, Іспанія, Франція, Італія й Німеччина, періодично відчуваються поштовхи простонародних етнічних рухів, ксенофобського расизму й націоналізму. Для багатьох людей «вузький», чіпкий націоналізм став найбільшим джерелом політичної небезпеки в сучасному світі, а етнічний націоналізм і національні ідентичності скрізь залишаються дуже гострими й дражливими політичними питаннями.