«Чи дійсно загинули шість мільйонів?»

Річард Харвуд

ЧИ ДІЙСНО ЗАГИНУЛИ ШІСТЬ МІЛЬЙОНІВ?

ПЕРЕДМОВА УПОРЯДНИКА

У багатьох відношеннях пропонована українському читачеві робота Р.Харвуда, як і Додатки до неї, є вельми цікавими і повчальними.

Ми часто чуємо, що комуністична ідеологія має бути засуджена на «другому Нюрнберзькому процесі». Немає сумніву, що ідеологію та людиноненависницьку практику комунізму треба засудити, а компартію заборонити, але Р.Харвуд фактами доводить, що «Нюрнберзький процес» був всього лише грандіозною фальшивкою, створеним жидами спектаклем, і другої фальшивки нам робити не варто. Суд має бути справжнім, а не сфальсифікованим. Читаючи про цей процес, у голову мимоволі приходять організовані НКВД «суди» 30-х років в жидобільшовицькій Московській імперії: фальшиві свідки, «визнання» під середньовічними тортурами, повне ігнорування очевидних фактів тощо. Інколи навіть забуваєш, що дія відбувається в середині 40-х років у Німеччині, а не в середині 30-х років у Московії. А втім, якщо подумати, то воно й не дивно: там і там жертвами були «гої», а «свідками», «слідчими», «суддями» та катами — жиди, бо «Нюрнберзький процес» був міжнародним лише за назвою.

Як випливає з неспростовних фактів, Гітлер та керівники націонал-соціалістичної Німеччини насправді були не жидофобами, а справжніми сіоністами, що намагалися зібрати жидів до купи то в Палестині, то на Мадагаскарі то десь на Сході Європи. Але на противагу удаваним сіоністам, вони хотіли зробити не плацдарм, звідки б жиди робили свої диверсії проти цивілізованих народів, але зібрати туди жидів, щоб вони жили своєю власною працею, а не спекуляціями, шахрайством та пограбуванням інших народів. Жидівські сіоністи вибачити такого зухвальства націонал-соціалістам, звичайно, не могли. Створився небезпечний прецедент, що загрожував пануванню жидів не лише в Німеччині, але й інших країнах. 3 точки зору світового жида «заразу» треба було задушити в зародку. Згідно з настановами написаних понад 100 років тому «Протоколів старшин сіону», на такі дії треба відповісти війною з «кривдником», або навіть світовою війною. Щоб задушити Німеччину, жиди розв'язали Другу світову війну і створили міф про «голокост». Читаючи зібрані у цій книжці матеріали, приходиш до цілком однозначного висновку: голокост, звичайно, був, але не жидів, а українців в 20-х — 30-х роках та німців під час та після Другої світової війни. I робили цей голокост жиди, і тільки жиди.

Під час війни їх загинуло всього лише 300 тисяч з 6 мільйонів, що жили в Європі до війни, тобто 5 відсотків — суща дрібниця порівняно з втратами інших народів. Українців, наприклад, загинуло 17–20 % від усього населення.

«Багато публікацій заявляють, що гетто використовувалось для знищення жидів поряд з концтаборами, бо там жидів марнували голодом. Це не відповідає дійсності», м'яко пише Р. Харвуд, тобто, це є жидівською вигадкою, брехнёю. «В гетто існував значний рівень економічної діяльності… Організація служби соціального забезпечення була вже справою жидівської адміністрації гетто. Для того гетто і були створені, щоб жиди там жили серед своїх, у своєму середовищі. Багаті мешкали там у розкоші, в гетто були не лише ресторани, але навіть нічні клуби!» Але аби жиди загнали населення у гетто, то вони неодмінно винищували б його голодом, і вони це зробили з 2 мільйонами українців в 1921-23 pp. та з 9 мільйонами в 1932-33 pp., перетворивши у гетто всю сільську місцевість України і відібравши у селян всі їстівні запаси. Після війни вони зробили це з 1,5 мільйонами німецьких військовополонених.

Опираючись на чисельні і певною мірою різні факти та свідчення, англієць Р.Харвуд, жид Роже Доммерг Полакко де Менас, українець Б.Богослов приходять до одного висновку: ніяких газових камер для знищення людей у концтаборах не було; насправді масовими винищеннями людей займалися самі жиди у машинах-душогубках Френкеля та в незчисленних сибірських концтаборах; жидівський же «голокост» — це найбільша фальшивка не лише в історії XX ст., але й взагалі у світовій історії.

На Нюрнберзькому «процесі» керівників націонал-соціалістичної Німеччини звинувачували в тому, про що марять самі жиди і що вони робили б, аби були при владі: «…жиди охоче хоч у думках поринають у мрії про знищення язичників (тобто, усіх нежидів — А.К.)… Для жидівського національного духу жадоба помсти не менше характерна, ніж універсалістичний світогляд…», писав Соломон Лур'є в роботі «Антисемітизм в стародавньому світі» (Петроград, 1922 р.). У здійснені їхніх задумів жидам «завжди протистояли «господарі країни», державні організми з напрацьованою військовою, адміністративною та поліційною системою, в яку вони входили як іноземці…» (там же). Захопивши владу у Московській імперії та у Німеччині після війни й установивши тотальну диктатуру, цих «іноземців» вже не стримували «господарі країни» та державні структури й мрію вони зробили дійсністю. Прихильники про масове винищення жидів, не маючи ні документів, ні фактів, вважають, що «наказ був усним». Виявляється, що ці «усні накази» мають своє походження з так званого «усного Талмуду», тобто, тієї частини юдейського «святого вчення» про масові винищення «гоїв» (всіх нежидів), яка внаслідок свого людиноненависницького та одверто злочинного спрямування не може бути надрукованою й передається від рабинів до «богообраних» в усній формі.

Ось що писав про це відомий вчений В.Даль в роботі «Записка про ритуальні вбивства»: «Талмуд, складений з різних переказів та доповнень в перші століття християнства, дихає такою злістю проти всіх іновірців, а особливо проти християн, що немає злочину, якого б він відносно них не допускав… в друкованих талмудах на жидівській мові зроблені пропуски, позначені інколи прогалинами, дужками або словом: Вгадай, тобто, здогадуйся, дошукуйся смислу. Венеціанське видання Талмуду 1520 р., як кажуть, є повним і має багато, хоч і темних місць, але явно до цього співвідносних; пізніше жиди остерігалися й доповнювали прогалини записками або словесним вивченням».

ПЕРЕДМОВА АВТОРА

Це перший український переклад книги, яка є, очевидно, одним із найдорожчих видань, коли-небудь надрукованих англійською мовою.

Мільйони слів були сказані та надруковані про цю книгу протягом двох судових процесів у Канаді над Ернстом Цюнделем, видавцем цієї книги.

Жидівське лобі подало на нього до суду за статтею XIII століття (I), щоб примусити його мовчати. Йому довелося вісім років захищати своє право на свободу слова, витративши на це сотні тисяч доларів. Жидівському лобі не довелося витрачати гроші, бо слухняна сіоністам канадська влада двічі перебирала на себе звинувачення і судила Цюнделя за гроші платників податків, витрачаючи на «експертів» звинувачення, багатьох з них наймали у США, 150 доларів за годину (!), плюс витрати на авіаквитки, готелі, ресторани тощо. Внаслідок двох судових процесів і наступної апеляції до Верховного Суду та стаття була визнана антиконституційною. I свобода слова, яку жидівське лобі намагалося урізати, є зараз надбанням всіх канадців.

До того часу, коли ця книга була вперше надрукована в Канаді, вона була вже перекладена на 12 мов і продавалася у 18 країнах. Сіоністи, які не могли заперечити наукову сторону цих досліджень, використовували перевірену тактику політичного тиску та залякування людей, що сприяли цьому.

Вони навіть не зупинялися перед тактикою терору. Марсель Дюпре, який розповсюджував цю книгу у Франції, був убитий бомбою, що була підкладена у його машину, після чого жидівські організації зробили заяву у пресі, де вони підтримували це вбивство та попереджували інших про наслідки намагань проаналізувати той період історії. Е.Цюнделю посилали бомби поштою, була підірвана бомба біля його будинку, потім його дім був підпалений, що принесло значні матеріальні збитки. Будинок швейцарського історика Юргена Графа був спалений, а також будинок шведського дослідника, який жив у Данії. Книжковий склад американської організації, що об'єднував декілька дослідників цього питання, також був підпалений.

Французький історик, професор Р.Форіссон, який займався цим питанням, був жорстоко побитий, і лише втручання людей, що знаходились поблизу, врятувало йому життя. У Франції, Німеччині, Австрії, Португалії, Іспанії, Данії, Нідерландах, Швейцарії були прийняті закони, що передбачали покарання будь-якому намаганню заперечувати той факт, що в гітлерівській Німеччині було вбито шість мільйонів жидів.

Німецький інженер Герман Рудольф, який провів наукові дослідження на тему можливості вбивства людей у приміщенні Освенціма, що видавалася за газову камеру, був засуджений на 18 місяців позбавлення волі! I це не дивлячись на те, що у його доповіді не було жодної заяви політичного характеру!

Але правда продовжує пробиватися зовні! Дослідження американського експерта з газових камер Фреда Лейхтера про можливість масових вбивств в Освенцімі і Майданеку, з хімічним аналізом, проведений у приміщеннях, які начебто були газовими камерами, вразили найбільш. Його три книжки на цю тему перекладені багатьма мовами і видані у багатьох країнах.