«Будувати, проживати, мислити»

Мартін Гайдеґґер

Будувати, проживати, мислити

Ця лекція є спробою осмислити проживання і будування. Осмислення будування, про котре тут йдеться, не претендує на відкриття якоїсь урбаністичної концепції чи встановлення якихось будівельних стандартів. Ця спроба осмислення не подає будування з точки зору будівництва і техніки, а прослідковує його аж до того обшару, куди відносить те, що є.

Ми ставимо тут такі запитання:

1. Чим є проживання?

2. Якою мірою будування входить у проживання?

I

Здається, до проживання ми приходимо лише через будування. Будування має своєю метою проживання. Однак не всі будівлі є заразом і помешканнями. Міст і анґар, стадіон і електростанція є будівлями, але не помешканнями; палац і автострада, гребля і торговий зал теж є будівлями, але вони теж не є помешканнями. Тим не менше попередньо перелічені будівлі входять у обшар, у котрому ми проживаємо. Цей обшар сягає за межі житлових будинків, а отже, не обмежується лише помешканнями. Водій вантажного автомобіля є у себе вдома, коли їде по автостраді, але він не має там свого кутка; робітниця є у себе вдома у ткацькому цеху, але ткацький цех не є її помешканням; головний інженер є у себе вдома у електростанції, але він не мешкає там. Перелічені будівлі дають людині захист. Людина проживає у них, хоча й не мешкає, оскільки “мешкати” означає лише одне: мати якийсь куток. При теперішньому житловому голоді це може дійсно заспокоїти і втішити; житлові будівлі дають нам куток, помешкання сьогодні мають чудове планування, можуть бути дуже зручними у господарському аспекті, дешевими настільки, наскільки ми захочемо, повними повітря, світла і сонця. Але чи ґарантує нам саме існування помешкань те, що ми в них проживаємо? З іншого боку – ті будівлі, котрі є помешканнями реалізують себе як місця проживання рівно тією мірою, якою вони служать для людей помешканнями. Таким чином проживання у кожному випадку було б метою, яка стояла б перед будь-яким будуванням. Проживання і будування відносяться одне до одного як мета і засіб. Однак, якщо ми матимемо на думці лише це, то – не без рації – потрактуємо проживання і будування як дві окремі дії. Але водночас схема мети і засобу заслонить від нас деякі дійсно суттєві взаємозв’язки між ними. Власне кажучи будування є не лише засобом і шляхом до мешкання, вже саме у собі воно є проживанням. Хто нам про це говорить? Хто взагалі може дати нам міру, послуговуючись котрою ми можемо досліджувати сутність проживання та будування? Сутність якої-небудь речі нам представляє (persuadeo лат.) мова, звичайно за умови, що ми зважаємо на її власну сутність. А тим часом буяє невпинне і водночас плинне говоріння, писання і переказування всього того, що сказане на всій земній кулі. Людина поводить себе так, ніби це вона була творцем і господарем мови, у той час як насправді саме мова володіє нею. Можливо, саме перекручене здійснення людиною (betriebene) цих стосунків передусім й призводить до викидання (treibit) її л