«Загадка дивного кохання»

Загадка дивного кохання (fb2) - Загадка дивного кохання [calibre 2.55.0] 630K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Михаил Николаевич Базар

Михайло Базар

ЗАГАДКА

ДИВНОГО КОХАННЯ

Роман, оповідання, есе

Дрогобич

По́світ

2017

УДК 821.161.2

Б 17

Базар М. Загадка дивного кохання. – Дрогобич:

Б 17 По́світ, 2017. – 184 с.

ISBN 978-617-7401-85-7

У романі «Загадка дивного кохання» простежується життя

молодих людей: Лесі, дівчини-ліліпутки з особливими потре-

бами, і Юрка, здорового хлопця, що в день свого весілля на грунті

ревнощів скоїв важкий злочин, за який був покараний тривалим

ув’язненням. Але покара здалася йому не співмірна злочину, і він,

порадившись із духівником, наклав на себе покуту – почав догля-

дати хвору дівчину.

Між молодими особами зав’язалось платонічне кохання, яке

тривало півтора року, аж до смерті дівчини, що настала через

кілька днів після її вісімнадцятиліття, а Юрко невдовзі одружу-

ється з її матір’ю.

М. Базар у романі звертається до розуму і совісті читачів,

надіючись викликати в них співчуття і співпереживання до знедо-

лених людей, яких так багато у наш час.

В оповіданні «Трагедія зимового вечора» автор показує, як

гірко карається батько загиблого хлопця-школяра за те, що не

признався йому про своє біологічне батьківство.

В есе автор торкається морально-етичних проблем.

УДК 821.161.2

© Базар М., 2017

ISBN 978-617-7401-85-7

© По́світ, 2017

ЗАГАДКА ДИВНОГО КОХАННЯ

Немає загадки таланту.

Є вічна загадка любові.

Григір Тютюнник

Леся дивилася з вікна на людну вулицю, а в обличчя їй

усміхалося сонце, що тільки-но викотилося з-за горизонту.

Вона теж усміхнулась, і на мить замружила очі. Хвилева

втіха враз переповнила душу жалем, через те, що сама не

може вийти до людей, і тут же витерла кулачком набіглі

сльози. Їй здалося, що із сльозами втікають од неї невтішні

думки. Зирить у вікно – така сама картина, як учора і поза-

вчора: автомобілі, люди кудись поспішають, наче їх хтось

невидимий підганяє. «І для чого так поспішати?» – поду-

мала дівчина й почала марудитися. У піднебессі побачила

маленьких пташок, які зграйками повільно літали в пові-

трі, наче зігрівалися від нічної прохолоди теплим раніш-

нім сонцем. Із відкритої кватирки відчула пахощі зацвілих

дерев, на яких уже з самісінького ранку гуділи працьовиті

бджілки, збираючи квітковий мед. Дивиться у вікно й від

швидкого руху автомобілів в її очах аж мерехтить. А троту-

аром поволі йдуть до школи маленькі хлопчики і дівчатка,

тримаючись за руки матерів.

Леся ніколи не ходила до школи. І не тому, що розумом

не вдалась, а через свою фізичну ваду. Уже після двох років,

які проминули від її народження, батьки зрозуміли, що їхня

дочка не така, як інші діти такого ж віку, відстає у фізичному

розвитку, але ще надіялись, що з часом щось зміниться на

краще, почне їхня донечка рости, збільшить свою вагу і не

треба буде її годувати з ложечки, а сама зможе тримати

в руках іграшки або хоч ту ж саму ложечку. Минуло ще

два роки після народження, а вона перестала зовсім рости

і залишилась маленькою крихіткою. Та головне, що не

могла не тільки ходити, а навіть довго сидіти, лише в руках

мала силу, але швидко стомлювалася і переважно лежала в

ліжечку. Батьки звертались до багатьох лікарів, щоб допо-

3

могли дочці, але ніхто з них не міг нічим зарадити. Лише в

чотири роки дівчина навчилась говорити, почала роздив-

лятися навколо себе і цікавитися, чому всі діти ходять, біга-

ють, а вона у візку лежить доти, поки хтось не візьме її на

руки, поставить на долівку і почне водити. З плином часу

почала розуміти, що вона не така, як усі інші діти, які часто

підходили до неї, заглядали у візок, де вона лежала мовчки,

а відтак йшли бавитися в пісочниці, гралися в жмурки, гой-

далися на гойдалках, а вона могла лише спостерігати за

ними здалека. Дехто з дітей, підходячи до неї, усміхався і

вона на їхній сміх теж усміхалася, але дуже-дуже тихенько,

ледь чутно, не усвідомлюючи чому вона не така, як інші

діти. Ото побуде кілька годин надворі й забирають її мама

або тато і везуть у візочку до квартири, щоб нагодувати.

За чотири роки лише трошки підросла, але не могла не

тільки стати на ноги, але й деколи самій годі було сидіти.

Багато хто радив молодому подружжю подбати про

ще одну дитину, але обоє не хотіли ризикувати, бо не мали

певності, що й друга дитина може народитися такою ж

самою нещасною.

Часто буває у таких прикрих випадках, що шлюбна

пара звинувачує одне одного в тому, що дитина такою

неповноцінною народилася. Обоє ще якийсь час надіялися,

що станеться чудо, і їхня донечка почне рости, розвиватися,

як і інші діти. Після кількох років зрозуміли, що нічого вді-

яти не можна. Лікарі стверджували, що це генетично обу-

мовлена хвороба і щось змінити не можна. Радили бать-

кам шляхом генетичного обстеження вияснити, хто із них

є носієм спадкової хвороби, але вони не хотіли обстежува-

тись, щоб вияснити істину; не докоряли одне одному, ніби

вважали, що обоє винні в цьому нещасті. Раз так сталося,

то, напевно, з волі Всевишнього на них має обірватися рід,

мабуть, за вчинений у минулому кимось із предків важкий

гріх, а тепер проявилося, наче родове прокляття. Щоб роз-

лучитись навіть гадки такої у них не виникало, бо добре

розуміли, що прийдеться звалити тяжку життєву ношу на

4

котрогось із них, а вони давали клятву на Біблії, що будуть

вірними одне одному. Лишень обоє таємно карались дум-

кою, що до одруження ніхто з них не поцікавився, якими

хворобами обоє перехворіли в минулому, а щоб завести

розмову про те, чим хворіли їхні предки, навіть їм і на

гадку не приходило. Пристрасне кохання затьмарило здо-

ровий глузд. Та хіба вони одні такі? А й справді, обоє гарні

собою, не мають видимої жодної фізичної вади, а після

одруження ніколи нічим серйозним не хворіли, хіба що

простудою, яка через день-два минала. Тож не мали щось

приховувати. Обоє закохалися в досить молодому віці.

Сніжана Павлівна тільки приступила до роботи медичною

сестрою в школі після закінчення медичного училища, а її

майбутній чоловік Іван Петрович прийшов у цю ж школу

вчителювати, здобувши в університеті професію вчителя

біології. Через кілька місяців після знайомства одружи-