«Страшенно голосно і неймовірно близько»

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2015

ISBN 978-966-14-9940-8 (epub)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Усі права захищені

Перекладено за виданням:

Foer J. S. Extremely Loud and Incredibly Close : A Novel / Jonathan Safran Foer. — New York : Mariner Book, 2006. — 326 р.

Переклад з англійської Оксани Постранської

Дизайнер обкладинки Закентій Гороб’йов

В оформленні книжки використано фотографії із сайтів pixabay.com і www.wikimedia.org

© Jonathan Safran Foer, 2005

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2015

Фоєр Дж. С.

Ф74 Страшенно голосно і неймовірно близько : роман / Джонатан Сафран Фоєр ; перекл. з англ. О. Постранської. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. — 384 с.

ISBN 978-966-14-9258-4 (укр.)

ISBN 978-0-618-71165-9 (англ.)

Дев’ятирічний Оскар Шелл має важливе й надзвичайно секретне завдання, яке охоплює всі п’ять округів Нью-Йорка. Його мета — знайти замк, до якого підходить загадковий ключ із комірчини Оскарового батька, який загинув у Всесвітньому торговельному центрі 11 вересня 2001 року. Ця, на перший погляд, нездійсненна справа дасть хлопчику змогу познайомитися з очевидцями різних подій і забезпечить йому бурхливу, зворушливу, місцями надзвичайно веселу подорож, яка допоможе загоїти всі рани.

УДК 821.111(73)

ББК 84.7СПО

Ніколь,

втіленню всього прекрасного в моїх очах…

Що за?..

Що б нового вигадати з чайником? От якби його носик розтулявся і стулявся під тиском пари, наче справжній рот, і насвистував веселих мелодій, або декламував Шекспірові сонети, або веселився разом зі мною! Я міг би винайти чайник, який читав би мені татовим голосом перед сном або навіть цілий хор чайників, які б заводили приспів із «Жовтої субмарини» «Бітлз». Цей гурт я обожнюю лише за його назву, бо ентомологія — один із моїх raisons d’être1 (відома мені фраза французькою). А ще я міг би навчити свій анус розмовляти, коли пукаю. Якби я захотів видатися страшенно дотепним, я б навчив його вигукувати: «Це не я!» щоразу, коли він видавав би неймовірно гучні звуки. А якби мені випала честь пукнути у Дзеркальній залі у Версалі, що біля Парижа, який, звичайно ж, розташований у Франції, то мій анус, безсумнівно, вибачливо промовив би: «Ce n’étais pas moi!»

Що б такого вигадати з маленькими мікрофонами? А що, якби ми їх ковтали, а потім відтворювали своє серцебиття через крихітні динаміки в кишенях одягу? Уявіть, катаєтесь собі ввечері по вулиці на скейті та слухаєте серцебиття людей довкола, а вони слухають ваше, наче через справжній гідролокатор. Одного я не розумію: чи почнуть тоді всі серця битися в унісон? От як у жінок, що живуть разом, навіть місячні йдуть синхронно; я знаю про це, хоч насправді не хотів би. Це було б щонайменше дивно. Хіба що у пологових відділеннях, де народжуються нові немовлята, дзвенітиме, як кришталева люстра на моторному човні, бо немовлята не встигатимуть об’єднати свої серцебиття в одне ціле. А на фініші нью-йоркського марафону взагалі гуркотітиме, як на війні.