«Герцог і я»

Джулія Квінн

Герцог і я

Народження Саймона Артура Генрі Фіцренольфа Бассета, графа Клайвдона, відсвяткували з великою пишністю. На протязі декількох годин дзвеніли дзвони, шампанське лилось ріками в кожному кутку величного замку, якому треба було стати житлом для новонародженого, і майже всі жителі поселення Клайвдон залишили роботу, щоб взяти участь в святкуванні, влаштованому батьком крихітки-графа, що з’явився.

- Так, — глибокодумно промовив місцевий пекар, звертаючись до місцевого коваля, — це тобі не просто дитина народилася.

І він був абсолютно правий, тому, що Саймону Артуру Генрі Фіцренольфу Бассету не судилося залишатися тільки графом Клайвдоном. Це був тільки «титул чемності», не даючий права засідати в палаті лордів. Насправді, Саймон Артур Генрі Фіцренольф Бассет — дитина, що має набагато більше імен, ніж потрібно, — мав стати спадкоємцем титула та багатства старовинного герцогського будинку Гастінгсів, і свого батька, дев’ятого герцога Гастінгса, який багато років марно очікував появлення на світ немовля чоловічого роду. І ось він нарешті дочекався.

З плачучим немовля на рука, щасливий гордий батько стояв зараз біля дверей в спальню дружини. Йому було вже за сорок, і всі останні роки він з заздрістю спостерігав, як у його старих друзів — графів та герцогів — один за іншим народжувалися спадкоємці. Не завжди зразу, інколи їм передували дівчатка, але так довго, як у нього, очікування не тривали, і батьки знаходили нарешті впевненість, що їх рід буде продовжений, а титул збережений.

Такої впевненості дуже довго не було у герцога Гастінгса. За п’ятнадцять років подружнього життя. Його дружина п’ять разів вагітніла, але тільки двічі це закінчувалося пологами, и обидва рази на світ з’являлися мертві діти. Після чергової вагітності, що закінчилась на шостому місяці сильною кровотечею, лікарі суворо попередили подружжя, що ті мають залишити спроби завести дитину, бо не можна піддавати життя Її Світлості Герцогині небезпеці: вона надто худорлява і — додавали лікарі вишукано ввічливо — вже не так молода для пологів. Герцогу нічого не залишалось, як змиритися з вироком долі, з тим, що славний рід Гастінгсів перерветься на ньому.

Проте, герцогиня, хай благословить її Господь, не бажала підкоритися долі, бо добре знала своє призначення в цьому житті, а тому місяців через п’ять після перенесених страждань знову відкрила двері, що з’єднює її спальню зі спальнею чоловіка, і герцог відновив всі свої зусилля зачати сина.

Через декілька місяців вона повідомила герцога, що знову вагітна, але ця новина не вдихнула в нього надію, адже він вже зовсім зневірився в сприятливий результат. Герцогиню зразу уклали в ліжко, лікар кожного дня відвідував свою пацієнтку, декілька разів герцог запрошував із Лондона за шалені гроші відомого лікаря, якого згодом вговорив за ще більшу суму залишити практику в столиі на час і поселитися в замку Клайвдон.

Настрій герцога змінився. В нього з’явилася надія, вона міцніла з кожним днем, і він був майже вже впевнений, що здобуде наслідника і герцогський титул не піде з сім’ї.

Герцогиня страждала від болю, и знаменитий лікар сказав підкласти під неї подушки. Тоді буде краще діяти земне тяжіння, туманно пояснив він. Герцог рахував ці слова досить вагомими і на свій страх та ризик наказав додати ще одну подушку, в результаті чого тіло дружини опинилось під кутом приблизно в двадцять градусів до земної поверхні і залишалось в такому положенні ще не менше місяця.

І ось настав вирішальний момент. Всі в замку молилися за герцога, який так жаждав спадкоємця, а деякі не забували молитися і за герцогиню, яка худіла, блідніла и ставала все меншою по мірі того, як її черево ставало все більше. Ті, хто вірив в приємний результат, були майже впевнені, що знову народиться дівчинка, і дай Бог, аби вона не приєдналася до тих двох, чиї могилки можна було бачити на сусідньому кладовищі.

Коли стони і крики дружини зробились голоснішими і роздавалися частіше, герцог увірвався в спальню, не дивлячись на протести лікаря, акушерки і служанки герцогині. Він залишався там і коли почалися роди, щоб скоріше дізнатися стать дитини.

Ось з’явилася головка, плечі… Всі нахилися над герцогинею, що так і корчилася від болю і…

І герцог Гастінгс впевнився, що Бог все таки існує і Він прихильний до їхнього сімейства. Чоловік ледве дочекався, доки акушерка обмила новонародженого, він тут же схопив його на руки і вийшов в велику залу, аби показати всім присутнім.

- У мене син! — крикнув він, — Чудовий маленький син!

І доки всі присутні в залі раділи, трішки всплакували та вітали господаря замку, той не зводив очей з маленького дитя і бурмотів:

- Ти прекрасний. Ти справжній Гастінгс. Ти — мій!

Він був готовий винести дитину з замка, аби всі впевнились, що народився саме хлопчик, але на дворі був ранній квітень і акушерка забрала дитину та повернула мамі. Тоді герцог наказав осідлати одного з найкращих коней та виїхав за ворота, так як був не в силах усидіти в замку, він хотів розказати про своє щастя кожному зустрічному — любому, хто готовий був вислухати.

Тим часом у породіллі ніяк не припинялась кровотеча, лікар не міг нічого зробити, вона впала непритомною і тихо померла.

Герцог щиро журився після її смерті. Ні, він ніколи не любив її, і вона його теж, але обоє зберігали один до одного дружні почуття. Йому завжди був потрібен від неї тільки спадкоємець, і він його нарешті отримав. Так, що можно було зробити висновок, що вона була достойною дружиною. Він наказав, щоб біля її могила кожен тиждень, не зважаючи на час року, з’являлись свіжі квіти і щоб її картина перемістилась з вітальні в велику залу — туди де висять картини поважних членів сім’ї.

Потім він всіляко зайнявся вихованням сина.

Втім, не можна сказати, що у нього з’явилось дуже багато справ, в зв’язву з цим, особливо в перші місяці: адже дитину було ще рано вчити відповідальності за належні йому земельні наділи і за людей, що жили та працювали там. Герцог це розумів і поручив сина на опіку няні, відправився в Лондон, і продовжував займатися тим, чим і до щасливої події, тобто практично нічим, з тією тільки різницею, що тепер безупинно говорив про сина і заставляв всіх, не виключаючи короля, любуватися його портретом, який був замовлений після того, як дитя родилося. Час від часу, герцог заїжджав в Клайвдон і нарешті, коли хлопчику виповнилося два роки, вирішив більше не залишати амок, а посвятити себе тільки синові, взявши його навчання в свої руки. З цією метою насамперед було придбано поні, після чого куплено невелику рушницю для майбутнього полювання на лис і запрошено вчителів та наставників з усіх відомих людині наук.

— Але Саймон занадто малий для цього! — вигукувала няня Хопкінс.

— Дурниці, - поблажливо заперечував герцог. — Зрозуміло, я не чекаю від нього миттєвих і блискучих результатів, однак розпочинати навчання, гідне герцога, треба якомога раніше.

— Він ще навіть не герцог, — лепетала няня.

— Але буде їм!

І Гастінгс повертався спиною до нерозумної жінки і прилаштовувався поруч із сином, який мовчки будував кривобокий замок із кубиків, розкиданих по підлозі. Батько був задоволений тим, як швидко підростав хлопчик, задоволений його здоров'ям, кольором обличчя; йому подобалося його шовковисте темне волосся, блакитні очі.

— Що ти будуєш, сину?

Саймон усміхнувся і тицьнув пальцем у кубики. Герцог стривожено подивився на няню — він уперше усвідомив, що ще не чув від сина жодного слова.

— Він не вміє говорити?

Та похитала головою:

— Ще ні, ваша світлість.

Герцог насупився.

— Але ж йому вже два роки. Хіба не час йому намагатися говорити?

— У деяких дітей це настає пізніше, ваша світлість. Він і так досить розумний хлопчик.

— Звичайно розумний. Адже він із Гастінгсів.

Няня Хопкінс згідно кивнула. Вона завжди кивала, коли герцог заводив промову про перевагу своєї сім'ї.

— Можливо, — припустила вона, — дитині просто нема чого сказати. Він і так усім задоволений.

Герцога не дуже переконала цю припущення, але він не став продовжувати розмову, а вручив Саймонові олов'яного солдатика, погладив по голівці і пішов з дому, щоб проїхатися на коні, якого зовсім недавно придбав у лорда Уерта.

Проте ще через два роки герцог уже не був таким спокійним, коли знову відвідав сина в замку.

— Як? Мій син досі не каже?! — вигукнув він. — Чому?

— Я не знаю, — відповіла няня, піддягаючи руки до неба.

— Що ви з ним зробили, Хопкінсе?

— Я нічого йому не робила, ваша світлість!

— Якби ви несли свою службу справно, він… — палець герцога вказав на хлопця, — давно б заговорив!

Саймон, який старанно виводив у зошиті літери, сидячи за крихітною партою, з цікавістю спостерігав за цією сценою.

— Йому вже чотири роки, чорт забирай! — заревів герцог. — І він повинен говорити!

— Натомість він уміє писати, — захистила свого підопічного няня. — На своєму віку я виростила п'ятьох дітей, і ніхто з них не робив це так гарно, як майстер Саймон.

— Чи багато користі від гарного писання, якщо він мовчить, як риба! — Герцог різко обернувся до сина:

— Скажи мені хоч щось, хай тебе чорт!

Саймон відкинувся назад, його губи затремтіли.

— Ваша світлість! — Вигукнула няня. — Ви лякаєте дитину.

Тепер герцог обрушився на неї:

— А може, треба його злякати! Може, він так розпещений, що просто лінується вимовити зайве слово! Хороша тріпка — ось чого йому бракує!