«Координати чудес»

Роберт Шеклі

Координати чудес

Частина перша

ПРОЩАВАЙ, ЗЕМЛЕ!

РОЗДІЛ 1

День видався доволі-таки недоладний. Кармоді прийшов у контору, мляво залицявся до міс Гіббон, шанобливо заперечував містерові Вейнбоку і хвилин з п’ятнадцять обговорював шанси футбольного клубу «Гіганти» з містером Блеквеллом. Під кінець дня він засперечався з містером Зайдліцем — сперечався затято й нічого в тому не тямлячи — про невпинне виснаження природних ресурсів країни й про безжальний натиск таких вандалів, як корпорація Кон-Ед, армійські будівельники, туристи, мурашки та фабриканти паперу. Всі вони, на його думку, так чи інакше відповідальні за те, що зникають чарівні краєвиди і майже не лишилося закутків незайманої природи.

— Стривай, Томе, — урвав його в’їдливий, прищавий Зайдліц.  — Тебе й справді це так допікає?

— А то не допікає!

Міс Гіббон, приваблива і юна, не дуже схильна до теревенів, закинула йому:

— Ох, містере Кармоді, я все ж гадаю, що вам не слід такого казати.

Що ж він, урешті, скоїв і чого йому не слід було казати, Кармоді пригадати не зміг, тому й не розкаявся, хоча почувавсь ніби винним.

Його начальник, пухкенький, лагідний містер Вейнбок, сказав:

— А справді, Томе, у ваших словах таки, мабуть, щось є. Я поміркую над цим.

Сам Кармоді чудово знав, що в його словах небагато глузду і міркувати над ними не варто.

Високий, насмішкуватий Джордж Блеквелл, який міг говорити не ворушачи верхньою губою, процідив: