«Мерзенна сила»

Клайв Стейплз Люїс

Мерзенна сила

Космічна трилогія кн. 3

«Росте, мов тінь, мерзенна сила, усе навколо вже повила.»

Я відразу кажу, що це — казка, аби не вводити в оману тих читачів, яким казки не до вподоби, адже після перших розділів вони можуть відчути певне розчарування. Якщо ж ви поцікавитесь, чому це я, маючи на думці писати про чародіїв, чортів, ярмаркових тварин та янголів, які владарюють над цілими планетами, розпочинаю свою оповідь з опису таких буденних, звичайнісіньких подій та осіб, то я відповім, що просто дотримуюся традиції. Ми не завжди її зауважуємо, бо всі ті дерев’яні хатки та кам’яні замки, мужні дроворуби та дріб’язкові королі, знайомством із якими зазвичай починаються казки, тепер видаються нам такими ж далекими та нереальними, як відьми й велетні-людожери, про яких мовиться в тих казках далі. Проте річ у тім, що для людей, які колись у сиву давнину складали і слухали такі-от історії, все це виглядало, мабуть, буденніше, ніж для мене — Бретонський коледж; напевне, багато кому з давньогерманських селян і справді доводилося стрічати на своєму віку злих мачух, тоді як коледж, подібний на Бретонський, не траплявся мені більше ніде й ніколи. Отже, у цій книзі нагромаджено чимало різних небилиць і чортовиння, але головне тут — та думка, яку я намагався окреслити ще у своїй книзі «Людина скасовується». Мені залежало на тому, щоб показати, як те чортовиння зіштовхується з представниками якоїсь звичайної, всіма шанованої професії, тож із-поміж усіх професій я обрав свою — не тому, звісно, що університетські працівники легше піддаються на підступи всілякої нечисті, а тільки через те, що це єдина професія, яку я знаю достатньо добре, аби про неї писати. Вигаданий мною університет такий маленький лише тому, що так простіше дотримуватися вимог жанру; окрім невеликого розміру, Еджстоу нічим не нагадує Дургем — з тамтешнім університетом мене пов’язує тільки одна-єдина річ, та й та вельми приємна.