«Із праху посталі»

Рей Бредбері

Із праху посталі

Присвячую двом помічникам при народженні цієї книги: ДОНУ КОНГДОНУ, хто був зі мною на початку, в 1946 році, і ДЖЕННІФЕР БРЕЛЬ, котра допомогла закінчити її в 2000 році. Зі вдячністю та любов’ю

Пролог

Ось і красуня

На горищі, де весняними днями краплі дощу ніжно торкалися даху, а грудневими ночами геть недалеко, за кілька дюймів од себе, ти відчував шар снігу, покоїлася Тисячу-Раз-Прабабуся. Вона не жила і точно не була повністю мертва, вона… покоїлася.

І тепер, напередодні Величної Події, на порозі Величної Ночі, коли ось-ось грандіозно розпочнеться День повернення додому, її треба відвідати!

— Готова? Я заходжу! — голос Тімоті слабо донісся знизу, а дверцята люка затремтіли. — Чи ні!?

Тиша. Єгипетська мумія і не поворухнулася у відповідь.

Вона стояла в темному закутку, як стара безплідна сливина або покинута й обгоріла прасувальна дошка, ніби полонянка часу. Її руки і зап’ястки були прив’язані на сухих, немов древнє річище, грудях, крізь зашиті повіки дивилися її очі-щілинки глибокого синього кольору, як лазуритові камінці. Проблиск пам’яті відчувався, коли всохлий язик ужем звивався в її зморщеному роті, свистячи і пошепки зітхаючи, видобував кожну годину кожної втраченої ночі чотири тисячі років тому, коли вона була дочкою фараона, вдягалася в павутинну білизну і подихово-теплий, але легкий шовк із коштовними каменями, що обпікали її зап’ястя, коли вона бігала мармуровими садами, звідки споглядала, як у вогненному єгипетському повітрі вибухають піраміди.

Ось Тімоті підняв припорошену кришку люка й окликнув опівнічний горищний світ.

— О, Красуня!

Із губ стародавньої мумії злетіла хмарка пилу.

— Більше не красуня!

— Тоді бабуся.

— Хіба раз бабуся? — послідувала м’яка відповідь.

— Тисячу-Раз-Прабабуся?

— Уже краще, — старечий голос збив порох у безшумному повітрі. — А вино?

— Вино! — Тімоті підвівся з флакончиком у руках.

— Який урожай, дитя моє? — пробурмотів голос.

— До нової ери, Прабабусю.

— За який рік?

— За дві тисячі до нової ери, навіть майже три.

— Відмінно, — з висохлої посмішки злетіла димка пилу. — Підійди.