«Відьма»

Томас Олде Хьовелт

ВІДЬМА

Жакові Посту,

моєму літературному шаману

Частина 1

ПРИСМЕРК #КАМЕНУВАННЯ

Щойно Стів Грант повернув за ріг паркінгу позаду продуктового магазина «Маркет енд Делі» у Блек-Спрінзі, як побачив, що на Катаріну ван Вайлер наїхав старовинний голландський вуличний орган.[1] На якусь мить він вирішив, що то був оптичний обман, адже внаслідок удару жінка не впала на асфальт, а розчинилася у дерев’яних завитках, оперенні ангельських крил і хромованих органних трубах. Марті Келлер, виконуючи інструкції Люсі Еверетт, штовхав орган фаркопом на задньому ходу, потім загальмував і наїхав на Катаріну. І хоча звуку удару не було чути, так само як не було видно жодної краплини крові, вмить звідусіль позбігалися люди, керовані якимось почуттям невідкладності, як це бувало завжди, коли траплялися нещасні випадки. Щоправда, ніхто не кинув свого пакета з покупками, щоб допомогти жінці піднятися… бо ж була одна річ, яку жителі Блек-Спрінга цінували понад невідкладність. Вони завбачливо робили все, що тільки могли, аби тільки зайвий раз не втручатись у справи Катаріни.

— Не підходь близько! — закричав Марті й перепинив рукою шлях маленькій дівчинці, яка наближалася боязкими кроками, в захваті від розкішного велетенського механізму, а зовсім не жахливого випадку, що стався на її очах. Та й Стів уже зрозумів, що то був зовсім не нещасний випадок. У тіні під органом він побачив пару брудних ніг і заляпаний багнюкою поділ Катаріниної сукенки. Він поблажливо посміхнувся. Отже, то був не оптичний обман. А за дві секунди над паркінгом уже ревіли акорди маршу Радецького.