«Тунель»

ЧАСТИНА ПЕРША

1

Концерт з нагоди урочистого відкриття щойно збудованого палацу на Медісон-сквер став окрасою сезону. Це був один із найнезвичайніших концертів усіх часів. Оркестр налічував двісті двадцять інструментів, і на кожному з них грав музикант із світовим ім'ям. Диригувати оркестром пощастило запросити найзнаменитішого з композиторів, німця, який за один цей вечір одержав нечуваний гонорар — шість тисяч доларів.

Ціни на квитки приголомшили навіть Нью-Йорк. Дешевшого, ніж за тридцять доларів, місця не було, а плату за квиток у ложу спекулянти нагнали до двохсот доларів і більше. Кожен, хто хотів бути бодай чим-небудь в очах суспільства, не мав права пропустити цей концерт.

О восьмій вечора Двадцять шоста, Двадцять сьома й Двадцять восьма вулиці, а також Медісон-авеню вже були заповнені автомобілями, які дирчали й нетерпляче здригалися. Спекулянти, що звикли все життя шастати між колесами автомобілів, обливалися потом — хоч і стояв дванадцятиградусний мороз,— і з пачками доларів у руках відчайдушно кидалися в безкінечний потік машин, які, люто ревучи, все прибували й прибували. Спекулянти вискакували на підніжки, підсідали до водіїв і навіть забиралися на дахи машин, намагаючись охриплими, надривними голосами перекричати тріскотіння двигунів. «Here you are! Here you are! ^[1] Два квитки до партеру, десятий ряд! Один до ложі! Два до партеру!..» Косий град, мов із кулемета, поливав крижаними кулями вулицю.

Тільки-но десь опускалася шибка в дверцятах автомобіля — «Сюди!» — спекулянти ту ж мить знов пірнали між колеса. І не встигали вони, залагодивши свою оборудку, запхнути до кишені гроші, як на чолі в них уже замерзали краплини поту.