«Пробуджені фурії»

РИЧАРД МОРҐАН

ПРОБУДЖЕНІ ФУРІЇ

Приміщення, в якому мене збудили, було ретельно підготоване.

Як і кімната для аудієнцій, де вони виклали свою угоду. Гарлани нічого не роблять наполовину, і будь-хто з прийнятих там підтвердить, що вони люблять справляти належне враження. Чорний із золотом декор пасує до родинних гербів на стінах, фоновий інфразвук породжує сльозливе відчуття дотичності до шляхетного. Якийсь марсіянський артефакт у кутку натякав на передачу світового владарювання від наших давно зниклих нелюдських благодійників до твердих і сучасних рук олігархії Перших родин. Неминуча голоскульптура старого Конрада Гарлана в тріумфальному режимі дослідника невідомих планет. Лівиця високо піднята, правиця прикриває обличчя від сяйва іншосвітного сонця. Щось таке.

І тут з’являється Такеші Ковач, зринає з ванни, вщерть заповненої гелем, зачохлений у хтозна-яку нову плоть, бовваніє у м’якому пастельному світлі. Стримані придворні слуги у відкритих плавальних костюмах допомагають йому підвестися. Неймовірно пухнасті рушники стирають з нього більшу частину гелю, а халат з подібної тканини огортає його на час короткого переходу до наступного приміщення.

Душ, дзеркало — починай звикати до цього обличчя, солдате — набір нового одягу до нового чохла, а тоді до кімнати аудієнцій на співбесіду із членом Родини. Звісно, з жінкою. Вони нізащо б не покликали чоловіка, знаючи моє походження. Покинутий батьком-алкоголіком у віці десяти років, вирощений разом із двома молодшими сестрами, з довічною випадково-психотичною реакцією на владні патріархальні постаті. Це таки жінка. Світська ділова тітонька, що потай дбає про непублічні справи родини Гарланів. Некриклива краса вирощеного на замовлення клонованого чохла, мабуть, десь на початку п’ятого десятка за стандартним ліком.

— Вітаємо з поверненням на Світ Гарлана, Ковачу-сан. Ви затишно почуваєтеся?

— Так. А ви?

Самовдоволена зухвалість. Посланське навчання тренує здатність вбирати й обробляти подробиці оточення зі швидкістю, про яку звичайні люди можуть хіба що мріяти.

Озирнувшись, посланець Такеші Ковач за лічені секунди розуміє, зрозумів одразу після пробудження у ванні, що на нього тут високий попит.