«Незвіданий світ»

Артур Конан Дойл

Незвіданий світ

Розділ I

Людина сама творить собі славу

Щиро кажучи, містер Хангертон, її батько, являв собою найбезтактовнішу особу у світі й нагадував більше какаду, а не людину — якийсь неохайний, пухнатий, пелехатий; щоправда, був він людиною незлою, та надзвичайно самозакоханою. Гадаю, мало що могло відштовхнути мене від Ґледіс, коли б не сумна перспектива отримати такого тестя... Він, напевне, був переконаний, що я приходжу до них тричі на тиждень із єдиною метою — порозкошувати його товариством і зокрема поговорити з ним про біметалізм[1]. До речі, саме в біметалізмі містера Хангертона вважали великим авторитетом.

Того вечора я цілу годину, а може, й більше, уважно слухав його цокотання про погані та хороші гроші, про те, як погані гроші витискають хороші гроші, про умовну вартість срібла, про знецінення рупії[2] та про справедливі вексельні курси.

— Уявіть лиш, — із завзяттям скрикнув він, — що буде, коли всі борги в світі примусять сплатити, і сплатити негайно? Що ж тоді станеться за сучасної системи?

Я — годі й сумніватися — відповів, що особисто для мене це означатиме цілковите руйнування всього світу. Після цих моїх слів він схопився зі стільця, дорікнув мені моєю повсякчасною легковажністю, заявив, що вона унеможливлює будь-які серйозні розмови між ним та мною, і побіг одягатись до масонських зборів.

Нарешті ми з Ґледіс лишилися на самоті. Настав рішучий момент. Цілий вечір я почувався, наче солдат напередодні битви, — мій розум коливався в передчутті чи то близької перемоги, чи то нечуваної поразки.