«Цивілізація статусу»

Роберт Шеклі

Цивілізація статусу

Повернення до свідомості було повільним і болісним. Це була ніби довга мандрівка крізь час. Він марив. Долав щільні шари сну, пробиваючись від уявного початку всього сущого. Ось він витяг псевдоподію із первісного мулу, і ця псевдоподія належала йому. Він був амебою, яка містила у собі його сутність, потім — рибою із власною своєрідною індивідуальністю, тоді — мавпою, не схожою на всіх інших мавп. І нарешті він став людиною. Якою саме людиною? Він бачив себе невиразно, не розрізняючи рис обличчя, його рука міцно стискала лазерну зброю, біля його ніг лежав труп. Ось якою людиною він був.

Нарешті він прийшов до тями, протер очі і чекав, допоки зможе щось пригадати. Жодних спогадів не зринало. Навіть власного імені. Він поспіхом сів, силкуючись повернути пам'ять. Коли йому це не вдалося, то озирнувся навколо, шукаючи бодай якоїсь підказки.

Він сидів на ліжку в маленькій сірій кімнатці. З одного боку від нього були зачинені двері, з іншого у ніші крізь завісу виднівся тісний туалет. Світло надходило у приміщення з якогось прихованого джерела, можливо, із самої стелі. У кімнаті було лише ліжко і один стілець.

Він оперся підборіддям на руку і заплющив очі. Спробував визначити, що саме знає і що з цього може випливати. Він знав, що він людина, вид Homo sapiens, мешканець планети Земля. Може розмовляти мовою, про яку знає, що це англійська. Це означало, що існують й інші мови?

Він знав звичні назви речей: кімната, світло, стілець. Володів крім цього певною кількістю загальних знань. Розумів також, що є багато важливих речей, яких він не знає наразі, але які колись знав.

Щось, мабуть, сталося зі мною.

Щось таке, що могло скінчитись й гірше. Якби це зайшло трохи далі, він міг би залишитися бездумною істотою без мови, яка не усвідомлює себе людиною, чоловіком, землянином. Щось йому таки залишилось.

Але коли він намагався вийти подумки за межі відомих йому основних фактів, то потрапляв у темну заповнену жахом царину. Не заходити. Досліджувати свій власний розум було так само небезпечно, як подорожувати… куди? Він не зміг знайти потрібної аналогії, хоча й підозрював, що їх існує чимало.

Я, мабуть, хворів.