«Сивий Капітан»

Роман

Малював Георгій Малаков

ЧАСТИНА ПЕРША

Загадковий автомобіль

Розділ перший

1. ЗАЛІЗНИЧНА КАТАСТРОФА

Швидкий поїзд Торенсія—Корсехона—Веракрус мчав на повний хід. З важким гуркотом він пролітав над стрілками і перехрестями рейок. Будинки станцій ледве встигали блимнути зеленими й червоними вогниками — і зразу потому зникали в нічній темряві. А поїзд мчав далі й далі, залишаючи за собою довгий золотий хвіст з рухливих неспокійних іскор. Вони згасали не одразу, а довго ще крутилися в повітрі і лише потім повільно опускалися на темну землю, мов малесенькі яскраві зірочки.

В купе одного з вагонів сиділо три чоловіки. Кругленький вусатий іберієць з великим животом і червоним обличчям уже вчетверте перегорнув набридлі сторінки вечірньої газети, лінькувато позіхнув і ще раз поглянув на своїх сусідів. Невисокий стрункий юнак, що сидів проти нього, все так само задумливо дивився у вікно. Час від часу, коли за темним вікном пролітали вогники сигнальних ліхтарів, юнак придивлявся уважніше і мружив потім очі. Розгорнута книжка лежала на його колінах.

Другий сусід, худорлявий чоловік у широкому зеленуватому пальті, нерухомо сидів віддаля. Можна було подумати, що він заснув, відкинувшись на спинку дивана. Проте він не спав, і вусатий іберієць уже кілька разів помічав, як худорлявий крадькома вивчав своїх супутників.

Червонолиций іберієць позіхнув, цього разу вже удавано байдуже. Але тут-таки, немов умощуючись зручніше, він трохи повернувся до худорлявого сусіда тим боком, де на лацкані його піджака був пришпилений великий золочений фалангістський значок. З задоволенням він помітив, що бистрий погляд худорлявого чоловіка на якусь мить спинився на блискучому значку — і потім знову сховався під повіками. І тепер вусатий іберієць почував себе значно легше, безпечніше.