«Спін»

Спін (fb2) - Спін (пер. olden10) 1536K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Роберт Чарльз Уилсон

Роберт Чарльз Вілсон

СПІН

Перша книга SPIN-серії

Copyright © 2005

Анотація

Переможець премії Х’юго за кращий роман 2006 р.

Одного разу вночі, в жовтні, коли йому було дванадцять, Тайлер Дюпре з друзями стояв на задньому дворі і побачив, як гаснуть зірки. Всі вони спалахнули в чудовому візерунку і зникли, і на зміну їм прийшов плаский і порожній чорний бар’єр. Він і його кращі друзі, Джейсон і Діана Лайтони на власні очі бачили те, що стало відоме як Великий Бар’єр, який вплинув на їхні подальші долі.

Ефект був всесвітнім. Сонце стало безликим диском і джерелом тепла, а не астрономічним об’єктом. Місяць зник, але припливи залишилися. Мало того, усі супутники зійшли з орбіти і попадали на землю, їх оглянули і виявилося, що вони пробули в космосі набагато довше, ніж відпущений їм термін перебування у космосі. Коли Тайлер, Джейсон і Діана підросли, космічні зонди виявили дивну істину: бар’єр штучний і породжений величезним інопланетним артефактом. Час за межами бар’єру біжить швидше, ніж усередині - одному дню на Землі відповідає більше ста мільйонів років зовні. У такому випадку агонія Сонця відбудеться приблизно через сорок років земного часу.

Джейсон, тепер багатообіцяючий молодий учений, присвячує своє життя роботі по відверненню апокаліпсису. Діана кидається в гедонізм, одружившись на лідерові культу нової релігії, яка використовує страх людей перед артефактом.

Земля посилає на Марс експедицію з роботами, щоб ті зробили планету придатною до життя. Потім вони відправляють туди людей… і невдовзі отримують звідти посла з тисячолітньою історією заселення Марса. Тоді зонди Землі показують, що ідентичний бар’єр з’явився і навколо Марсу. Джейсон відчайдушно розсіває у навколоземному космічному просторі самовідтворювані машини, які будуть розсилати свої копії зовні бар’єру, і доповідатимуть про те, що вони знаходять.

На Землю чекає багато несподіванок.

Роман

4X109 Р.Х.

Ми всі падаємо, і ми всі зрештою приземляємося де-небудь.

Отже, сталося так, що ми зняли кімнату в Паданзі, на третьому поверсі готелю в колоніальному стилі, всередині якого не було помітно впливу часу.

Дев’ять сотень євро подарували нам усамітнення і балкон з видом на Індійський океан. У гарну погоду, на яку природа не скупилася останні кілька днів, можна було побачити ближчу частину Арки: білу вертикальну лінію серед хмар, яка піднімалася з-за обрію і зникала в блакитному серпанку. Вражало, що тільки частину всієї структури було видно із західного узбережжя Суматри. Дальня нога арки опускалася до підводних піків Карпентер Рідж, - більш ніж за тисячу кілометрів далі, нависаючи над Ментавійською затокою, - Арка виглядала як обручка, яка впала одним краєм догори в невелику калюжу. На суші вона протяглася би від Бомбея на східному узбережжі Індії до Мадрасу на заході. Або, скажімо, приблизно від Нью-Йорка до Чикаго.

Діана більшу частину дня проводила на балконі, загораючи в тіні вицвілої смугастої парасольки. Вона була зачарована краєвидом, і я був задоволений і радий, що вона, - після всього, що сталося, - була все ще здатна на таке чуттєве задоволення.

Я приєднався до неї надвечір. Захід був найкращим часом. Вантажне судно, яке рухалося уздовж узбережжя до порту Телук Баяр, розцвіло намистом вогнів в офшорній чорноті, відблиски вогнів легко ковзали по воді. Поруч ноги арки вони мерехтіли, як виблискуючий червоний лак, що закріплював небо в морі. Ми спостерігали, як тінь Землі поволі піднімалася на Арку, і місто поступово огортала темнота.

Це була технологія, для якої годилася цитата “неможливо відрізнити від магії”. Хто, як не магія створювала безперервний потік повітря над Бенгальською затокою в Індійський океан і транспортувала надводні кораблі до далеких дивних портів? Яке диво інженерії виготовило структуру довжиною в тисячу кілометрів, що утримувала свою вагу? Навіщо це було зроблено, і як це зробили ті, хто її робив?

Мабуть, тільки Джейсон Лайтон міг би відповісти на ці питання. Але Джейсона з нами не було.

Діана зіщулилась в шезлонзі, її жовтий сарафан і комічно широкий солом’яний капелюх ніби зменшилися у наступаючій темряві, переставши відкидати тіні. Її шкіра була світлою, структурованою, горіхового кольору. Її очі спіймали останній відблиск далекого світла, але погляд був як і раніше серйозний, - це у неї не змінилося.

Вона подивилася на мене.

- Ти весь день метушився.

- Я сподівався щось написати, - сказав я. - Потрібно починати впорядковувати мемуари.

- Боїшся щось забути? Це нерозумно, Тайлер. Спогади не стираються так просто.

Ні, не стираються; але стають розмитими, вицвілими, розфокусованими. Інші побічні ефекти препарату теж були тимчасовими, хоч і тривалими, але можливість втрати пам’яті жахала мене.

- У будь-якому разі, сказала вона, - всі шанси на твою користь. Ти знаєш це, як і будь-хто інший. Існує ризик.., але тільки ризик, і досить незначний.

Якби це трапилося в її випадку, можливо, це було б благословенням.

- Незважаючи на це, - сказав я. - Я буду відчувати себе краще, якщо буду записувати хоч щось.

- Якщо ти не хочеш забігати наперед, то не повинен. Ти відчуєш, коли будеш готовий.

- Ні-ні, я хочу це робити. - Хоча можливо я лише переконував себе у цьому.

- Тоді у тебе є все, щоб почати сьогодні.

- Я знаю. Але протягом найближчих декількох тижнів…

- Ти напевно не будеш у змозі писати.

- Я не буду себе змушувати. - Графоманство було одним з найменш тривожних потенційних побічних ефектів.

- Побачимо, що ти скажеш, коли тобі стане нудно. - Вона подарувала мені втішаючу посмішку. - Я думаю, ми всі боїмося щось забути.

Це був тривожний коментар, і я не хотів про це думати.

- Побачимо, - сказав я, - можливо, я просто повинен почати роботу. - У повітрі пахло тропіками з домішкою хлору, - з басейну готелю трьома поверхами нижче. Паданг у ті дні був великим міжнародним портом, повним іноземців: індіанці, філіппінці, корейці, навіть бродячі американці, такі як Діана і я, люди, які не могли дозволити собі розкіш транзитної подорожі і не були достатньо кваліфіковані. ООН зрештою схвалила програму переселення. Це було жваве, але часто беззаконне місто, тим більше, що до влади в Джакарті прийшли Нові Реформатори.

Але готель був безпечним і його відвідували навіть зірки у період своєї слави. Вершина Арки була зараз єдиною яскравою річчю в небі, тонка срібна буква U (невідоме, непізнаване) перевернута з ніг на голову з божої волі. Я тримав руку Діани в той час, коли ми спостерігали за її зникненням.

- Про що ти думаєш? - Запитала вона.

- Згадую, коли я останній раз бачив старі сузір’я, - Діви, Лева, Стрільця, - це був лексикон астролога, що тепер зводився до малюнків в історичних книгах.

- Вони б відрізнялися від тутешніх, чи не так? У південній півкулі? - Я відповів, що так, тут вони напевне би відрізнялися.

Потім, в повній темряві ночі, ми повернулися до кімнати. Я увімкнув світло, в той час як Діана закрила штори і розпакувала шприц і голки, один комплект, - я навчив її користуватися ними. Вона наповнила стерильний шприц, насупилася і постукала по балончику. Вона поводилася як професійна медсестра, але її рука тремтіла. Я зняв сорочку і ліг на ліжко.

- Тайлер…

Вона з сумнівом поглянула на мене.

- Ніяких сторонніх думок, - сказав я. - Я знаю, що я отримую. Ми обговорювали це десяток разів.

Вона кивнула і протерла місце уколу всередині мого ліктя ваткою зі спиртом. Вона тримала шприц у правій руці, направлений вгору. Невелика кількість рідини в ньому виглядала безневинно, як вода.

- Це було давно, - сказала вона.

- Що?

- Коли ми дивилися на зірки.

- Я радий, що ти не забула.

- Звичайно, я не забула. Тепер стисни кулак.

Біль був звичним. Принаймні, на перший погляд.

ВЕЛИКИЙ БУДИНОК

Мені було дванадцять, а близнюкам тринадцять, коли вночі з неба зникли зірки.

Стояв жовтень, залишалося два тижні до Хелловіна, і ми троє знаходилися у Лайтонів, в підвалі Великого Будинку, - як ми називали його, - раніше у ньому була служба соціальної допомоги для дорослих.