«Пам'ятник прадiдам (на украинском языке)»

Сафронов Юрий Павлович

Пам'ятник прадiдам

Велетенське мiсто тягнеться аж до самого обрiю. Близькi будiвлi видно чiтко. Котрi далi, здаються зовсiм маленькими i поступово зливаються в бiлуватiй iмлi. Над будiвлями височать димарi заводiв з султанами бiлого диму. В заводських корпусах працюють тисячi верстатiв. Метал, вугiлля, нафта, деревина перетворюються тут на срiблястi лiтаки, красивi автомобiлi, полiрованi меблi, добротнi тканини й кумеднi iграшки.

**

*

безперервно крутяться колеса.. Колеса залiзничних вагонiв, що вистукують на стрiлках колiй, колеса автомобiлiв, колеса верстатiв, колеса лiтакiв. Колеса, колеса, колеса... Життя мчить уперед.

**

*

Ось старий сквер. Тiнистою алеєю неквапом проходять двоє - юнак i поруч нього дiвчина. Вони стиха розмовляють, побравшись за руки. Неподалiк їх видно дитячий майданчик, обгороджений зеленим рiвно пiдстриженим чагарником. На пiску граються дiти. В одного малюка великий смугастий м'яч. Вiн вiддає його матерi. Вона тихенько кидає м'яч назад. Але її син не зiгнув учасно рученят i не спiймав м'яча. Той покотився по алеї. Маля, непевно переставляючи ноги, бiжить за ним. Лякає голубiв, що бродили тут. Тi злiтають, лопочучи крильми. Малюк задоволений. Вiн голосно й дзвiнко регоче.

Юнак i дiвчина стежать за малюком, стиха перемовляючись мiж собою. Вiн щось шепоче їй на вухо. Вона знiяковiло гладить його по руцi i киває головою у вiдповiдь. В їхньому життi, певно, вивiшилось якесь дуже важливе питання. Обоє наближаються до телефонної будки i заходять у неї удвох. їм не тiсно. Вiн набирає якийсь номер.

**

*