«Приватна клініка доктора Аугусто Буатрегано»

— На жаль, ще ніяк, — сказав Бастос. — Поки що ми тільки затримали терористів. Дізнання попереду. Тому ніяких здогадів висловлювати не буду, та це й не потрібно. Вважаю, уряд виніс в даній ситуації єдино правильне рішення і закликаю усіх співгромадян слідувати йому. А ми зі свого боку зробимо все можливе, щоб уже в найближчий час цілком і повністю підняти завісу над таємницею злочину. Гадаю, що зі мною погодиться і колега з Бюро безпеки.

— Цілком, — енергійно кивнув колега і хутко зник з кадру.

А третій чоловік, депутат фракції «Католики за демократію» тільки скрушно розвів руками, йому, без спеціальної підготовки, було найважче приховати розгубленість.

Телеглядачі ще побачили, як, супроводжуваний ескортом спецавто, рушив жовтий фургон; як трохи згодом винесли когось під білим простирадлом на марах і ввіпхнули у «швидку допомогу»; площа спорожніла — журналістів поки що не пустили в штаб-квартиру, щоб «не натоптали», з чим усі й погодилися: правильно; та ще ознайомилися з розкладом спеціальних передач.

Сенсація, зрозуміла річ, не встигла потрапити на шпальти вранішніх газет, але до сієсти вийшли нагальні випуски не тільки найвпливовіших щоденних видань, але й позачергові — правда, схожі на великі листівки — номери малокаліберних газеток, отих, що, як правило, ледве животіють. Як не дивно, практично вся преса витримувала розважливий і поміркований тон: ніхто нікому нічого не закидав, не звинувачувалися взаємно опозиційні угрупування; інформація, тільки інформація, лише те, що пішло в обіг. Щоправда, якийсь бульварний листок дзявкнув про «руку Москви», та в даній ситуації це було таким очевидним безглуздям, котре соромно й помічати.

Проте, і власне інформації було ще обмаль. Головне, що вона в собі несла— несподіванку. Ще й яку! Коли б не відносна одностайність в оцінці подій політичними супротивниками, котрі не скористалися нагодою і не повели свої ігри на загострення ситуації, ловлячи рибку в каламутній воді, можна було б думати, що то уряд навмисно робить обманний маневр, аби хоч тимчасово заспокоїти громадську думку, якраз і найнебезпечнішу в стадії спалаху. За принципом — пригальмувати, звернути вбік, розсіяти увагу, а там розберемося. Бо газети рябіли заголовками: «Новітній Аль Капоне?», «Божевільні терористи: насправді чи прикидаються?», «Чи можуть душевнохворі об’єднуватися в злочинну зграю і діяти за планом?», «Голова профспілок будівельників — випадкова жертва», «Останнє слово — за експертами-психіатрами», «Божевільними злочинцями мають займатися божевільні поліцейські», — і ще й ще в цьому ж дусі. І, ясно, фотографія на фотографії. Але то вже деталі. Бо, виявляється, призвідцем злочинної трійки оголосив себе знаменитим на початку століття гангстером Аль Капоне і твердо стояв на цьому, зневаживши всі ступені допиту, його спільник визнав у ньому Аль Капоне і тільки Аль Капоне (себе підручний назвав Вельветом, а, третій спільник-Шнурок — як знаємо, загинув у перестрілці), і йшли вони «брати касу», не збиралися нікого вбивати, план апартаментів у них був завжди, як і зброя, самі вони перебували до цього скрізь і ніде, про Данієля Кемпеса вперше чують, а щодо власних біографій, способу життя верзли таке, що слідчі за голову хапалися.

Лишалося чекати висновків невропатологів, психіатрів, психологів, котрих у терміновому порядку прикликали до столиці з усієї країни і навіть з інших; лишалося чекати вечірньої прес-конференції.

Скорочений виклад стенограми прес-конференції

ДЕРЖАВНИЙ РЕФЕРЕНТ У СПРАВАХ БЕЗПЕКИ. Сеньйори, панове! Насамперед я б хотів відзначити надзвичайно високу громадянську свідомість нашого народу. В цей непростий час, напередодні загальнонаціональних виборів, у цій складній ситуації, коли раптово від рук невідомих терористів гине один з претендентів на міністерське крісло, народ наш виявив істинні терпіння і розуміння. Толерантно, з почуттям високої відповідальності за кожен свій крок, повелись політичні партії й опозиційні угруповання. Окремі незначні ексцеси, що їх, звичайно, можна розглядати як спробу несвідомих елементів напружити обстановку, спровокувати безпорядки, були оперативно локалізовані силами поліції і — наголошую! — випадковими громадянами, що перебували на той час на вулицях чи в інших громадських місцях. Це і є найкрасномовнішим підтвердженням тези, що соціальна гармонія можлива тільки за умови свободи і демократії. І уряд, я вважаю, повівся в цій ситуації бездоганно — ви, звичайно, розумієте, що я відзначаю тільки об’єктивні факти, а не займаюся передвиборною агітацією. Не буду випереджати події. Краще за мене скажуть спеціалісти. Тому дозвольте відрекомендувати вам учасників нашої прес-конференції: генеральний прокурор республіки Аурентіно Бота, шеф столичної поліції сеньйор Бастос, головний лікар-психіатр країни доктор Орансіо, наші гості, — до речі, вони кооптовані своїми колегами на зустріч з журналістами, аби виголосити результати, я б сказав, глобальної експертизи і відповісти на ваші запитання. Отож: професор Ірвін Бакст, Сполучені Штати Америки, психіатр-криміналіст Ігнасіо Омбре, республіка Куба, провідний невропатолог Бразілії академік Каузіо Мешта. (Оплески). І ваш покірний слуга… Отож сеньйор Бастос окреслить нам найперше загальну картину злочину. Прошу, сеньйоре Бастос.

ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Картина, ясна річ, невесела: шість трупів. І один з них такий, я маю на увазі незабутнього Кемпеса, що міг би послужити причиною стихійного суспільного збурення. Як мовиться, цього нам нині тільки бракувало… Але, дякуючи богу, обійшлося. Вважаю, що на тему: «що було б, коли б…» уже не варто й говорити, зупинимося на самому факті злочину. Вам відомо, що сьогодні вдосвіта троє невідомих вдерлися в штаб-квартиру об’єднаних профспілок будівельників. Саме вдерлися — досить масивні двері були замкнені, вони просто прострочили з пістолетів-автоматів замок — і таки ж увірвалися, здійнявши ґвалт, наперед наражаючи акцію на провал. Охоронники, що вискочили назустріч, були вбиті. Нападники кинулися коридорами до кімнати для відпочинку, ніде не збившись, — зазначте цей момент собі в пам’яті, — вскочили до вітальні, де мимохідь поцілили в чергового референта, і вдерлися в спальню. Бідака Кемпес, розбуджений стріляниною, нічого не розуміючи, стояв на колінах у власній постелі. По ньому, як по незначній перешкоді, вдарили з трьох стволів, і, незважаючи на те, що вила сирена, нападники взялися за сейф. Доки вони намагалися його відімкнути, використовуючи весь «джентльменський набір» — відмички, «гусячі лапи», дрелі — ми й прибули на місце акції. Решта вже було справою техніки. Один із злочинців, правда, загинув. Слідство починається відомо з чого: встановлення особи злочинця, мотивів злочину. Отут нас і чекала перша несподіванка. Ватажок оголосив себе сумнозвісним і давно померлим гангстером Аль Капоне так само до нього звертається і його підручний — Вельвет. Такі фокуси, звичайно, у нас не проходять. Зважуючи на державні інтереси, ми, даруйте, застосували деякі ефективні методи впливу. Жодного ефекту, ще гірше: фальшивий Аль Капоне запунктувався на власній особі ще більше, навіть зрадів з нашого ставлення до нього, бо виріс як герой у власних очах. Щодо Вельвета, так той, просто «розмазався» і патякав таке, що в жодні логічні рамки не вкладалося. Тільки й осмисленого, якщо так можна сказати, що «Вельвет» та «Аль Капоне», і про третього дружка — «Шнурка» — забув. На вимогу припинити симулювати душевнохворого, «Аль Капоне» образився: самі ви, мовляв, придурки, я ж, як єсть, справжнісінький Аль Капоне.

ЗАПИТАННЯ. Пробачте, може то ви їх «деякими методами впливу» довели до божевілля?

ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Все здійснювалося під контролем, як про те й оголосив уряд. Можете це перевірити особисто.

ВИГУКИ. Далі, далі! Не збиваймося на другорядне.

ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Таким чином, ми змушені були запросити психіатрів. І вони з’ясували, що обидва злочинці — душевнохворі. Ситуація виняткова — з одного боку, підозра на політичне вбивство, з другого — виконавці не при своєму розумі. Зважуючи на те, що могла виникнути підозра, ніби уряд, аби не хитався державний корабель, у такий спосіб підсовує громадськості «смажену качку», ми змушені були піти на значні витрати і запросити відомих спеціалістів — осіб від нас не залежних, навіть різних за соціально-політичними переконаннями. Ось їхні представники перед вами, прошу. І їхні висновки, після ретельних обстежень у головному збіглися: злочинці «Аль Капоне», «Вельвет» — душевнохворі люди. Встановити, хто ж вони є насправді, не вдалося: в державних та приватних клініках ці особи не зідентифіковані. Знайшлося, правда, кілька «Аль Капоне», але вони спокійно ходять у гамівних сорочках. «Вельветів» — «Шнурків» не виявлено, не значаться вони і в картотеках карного розшуку. Ми отримали дані практично з усіх поліцейських дільниць-може, який «Аль Капоне» до часу никав божою овечкою десь у глухій провінції, але — нуль.

ЗАПИТАННЯ. А ви впевнені у повноті інформації з місць, якщо ми точно не знаємо, скільки у нас душевно здорового населення в країні? А каталажки, притони, «Шанхаї», а віддалені гірські райони, де люди не знають, що таке радіо? З вашого поля зору випало кілька мільйонів чоловік!

ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Щодо першого, другого, п’ятого-десятого — звертайтеся до уряду. Моє діло — ловити злочинців, що я й роблю, і відповідаю тільки за те, що в межах моєї діяльності. Але запевняю, що зробимо все можливе, аби встановити, хто ж вони, наші нинішні підопічні.