«Шахти в небі»

Марія РОМАНІВСЬКА

ШАХТИ В НЕБІ

Науково-фантастична повість

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

КВІТКА НАРКОМА

За вікном крутила березнева метелиця. Білі сніжинки налітали зграями і розбивалися об скло в химерних візерунках. Зима була ще в повній силі.

І зовсім дивно виглядала на фоні цього засніженого вікна свіжа червона квітка. Вона стояла в склянці на великому письмовому столі. Це була камелія з вогненними пелюстками, що відтіняли оксамит вічнозеленого листя. Але як опинилась ця дитина субтропіків на фоні зимового пейзажу Москви?

- Подивіться, хіба це не втілена поема?

Нарком узяв склянку з квіткою і пересунув її ближче до відвідувача. В раптовій посмішці блиснули білосніжні зуби, і ледь примружені жваві очі зупинилися на обличчі співбесідника.

Це був невисокий білявий чоловік середнього віку, але поруч з великою, широкоплечою постаттю наркома він здавався майже хлопчиком. У його маленькій, добре збудованій постаті було щось хлоп’яче. Білявий чуб вихрився над круглим чолом задерикувато, як у юнака, а в обрисі трохи припухлих вуст було щось наївно-дитяче.

- Це звідти? - запитав він з неприхованим захватом і обережно торкнувся гладенького, мов лакованого, листя.

- Звідти, - підтвердив нарком, - квітку привіз мені один ботанік, що їздив, так би мовити, “консультувати” тамошню рослинність. Всюди там суха пустеля, і раптом - камелія, квітка вологих зон! А коли ви прилетите туди із своїми ВВЕС [1] , там виросте велике заквітчане місто… Скільки ж кіловат енергії, - тільки вже цілком певно, - ви можете дати?