«Союз п'яти»

Олексій Толстой

СОЮЗ П'ЯТИ

I ^[1]

Трищоглова яхта “Фламінго”, розпустивши сніжно-білі марселі, навскісні гроти і тріпотливі трикутники кліверів, повільно пройшла вздовж молу, повернулась, тріпотячи парусами, прийняла вітер і, ковзнувши, полинула в голубі поля Тихого океану.

В журналі начальника порту записали: “Яхта “Фламінго”, власник Ігнатій Руф, вісімнадцять чоловік команди, вийшла о 16.30, у напрямі на південний захід”.

Кілька зівак байдуже проводжали поглядом стрункі паруси “Фламінго”, що тонули за горизонтом. Та ще двоє сірооких хлопців-вантажників, попихкуючи люльками за столиком кав’ярні на набережній, сказали один одному:

— Білль, коли б “Фламінго” пішла на прогулянку для розваги, то були б дами на борту.

— Я теж так думаю, Джо.

— Білль, недаром же ціла зграя репортерів крутилася зранку коло яхти.

— Я такої ж думки, — недаром.

— А знаєш, коло чого вони найбільше крутилися?

— Ану скажи.

— Коло тих довгих ящиків, що ми вантажили на “Фламінго”.

— То було шампанське.

— Я починаю переконуватись, що ти дурний, як порожня бочка, Білль.

— Не треба, щоб я ображався, Джо. Так що ж, по-твоєму, було в довгих ящиках?

— Коли вже репортери не могли рознюхати, що було в ящиках, значить ніхто цього не знає. А, крім того, “Фламінго” взяла води на три тижні.

— Тоді, виходить, Ігнатій Руф щось задумав. Не така він людина, щоб даремно блукати три тижні в океані.