«Кришталеві небеса»

Микола Дашкієв

ПРО ЗЕМНЕ Й НЕБЕСНЕ

Земля — центр Всесвіту; навколо Землі на кришталевих сферах обертаються Сонце, Місяць,

планети і незліченні зорі… А в захмарній високості над ними всемогутній і всюдисущий Бог…

Так гадали мудреці ще в сиву давнину.

Нам, сучасникам космічних польотів, смішно чути такі слова. Радянський штучний супутник

штурмом узяв одну з найбільших твердинь церковників, “кришталеве небо”, і відтоді бідолашний

“Бог” позбувся останнього притулку. Не з “божої волі”, а велінням дерзновенного розуму людська

нога ось-ось ступить на незайману поверхню Місяця; в лабораторіях учених створюються неіснуючі в

природі чудесні сполуки; наближається час розкриття найвеличнішої таємниці природи — таємниці

життя й свідомості. Ми на власні очі пересвідчились у всемогутності науки; ми не віримо в

“нерукотворні чудеса”, бо змалечку виростаємо матеріалістами. І нас часом навіть дивує, що наші

пращури були такі наївні й безпорадні. Адже все в природі пояснюється так просто!

Просто?.. А уяви-но, читачу, що ти народився п’ять сторіч тому, в похмуру й зловісну епоху

Середньовіччя. Ще не народився Ньютон, ще не пролунало дерзновенне Галілеєві: “А все-таки вона

крутиться!”, і мікроскоп Левенгука ще не розкрив перед людиною химерний світ мікроорганізмів.

Зате є догми Аристотеля, є чаклуни й алхіміки, є могутня, жорстока церква.

Уяви: над планетою завис страшний, всеосяжний морок. Тільки де-не-де блимають каганчики та

палахкотять вогнища інквізиторів. Калатають дзвони. Лунає загрозливе: “Покайся!”.

…І раптом перед тобою виникла осяяна світлом людина в скафандрі — гість з іншої зоряної

системи.

Ні, ні — хай ти не з полохливих і хай ти не тільки освічений, а навіть найвидатніший учений

свого часу. Однак ти не знаєш ні радіо, ні телебачення, ні лазерних випромінювачів, ні

вертольотів, ні електронно-обчислювальних машин. Як ти поясниш надзвичайну могутність цього

створіння?