«Перетинаючи кордони»

Оксана Панкєєва

Перетинаючи кордони

Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.

Замість прологу

Всяке буває з людьми. Життя іноді підкидає такі фішки, що ні в якому кіно не побачиш, тому як жоден сценарист при здоровому глузді до такого не додумається. А у хворого хто ж сценарій візьме?

Але ж починається все, можна сказати, дуже просто і навіть буденно. Наприклад, ось так …

Тобі двадцять один рік, і чотири з них ти цілком успішно вивчала іноземні мови, поки не трапилася катастрофа. Втім, і без цього все було погано. У батьків немає грошей, і твій останній курс під великим питанням. Хіба що татові знову почнуть платити зарплату, але це навряд. Але гроші то дарма, можна де-небудь самій підробити. Але ось потім ... Що робити потім? Втрапило ж здуру обрати таку екзотичну спеціальність, як іспанська мова! Конкурс був менший, на англійську взагалі не вступила б. А зараз? Тепер, як не прикро це визнавати, доходить, як до того жирафа, з великим запізненням, що конкурс був менший не просто так, а з найзрозумілішої причини. Що з цією спеціальністю робити? У великому місті можна було б спробувати влаштуватися, але для цього треба там жити. А щоб там жити, треба мати таку роботу, з якої вистачало б і на життя, і на квартиру. А ще прописатися якимось чином, а то ж взагалі нікуди не візьмуть... Замкнуте коло. Щоб знайти таку роботу, треба мати або знайомства, або феноменальне везіння, а ні того, ні іншого немає. Так само як і ще однієї корисної якості, котрій важко знайти назву, але завдяки якій люди примудряються влаштовувати своє життя в таких самих, і навіть набагато гірших, обставинах. Закономірний фінал: покидатись пару місяців, доки з гуртожитку не виженуть, і валити додому, в рідні Великі Кульбаби, задрипане районне містечко, де взагалі робити нічого. Хіба що гарувати на тому заводі, де татові зарплату не платять. Або на базарі. Кому потрібен іспанський в рідному місті?