«Закоłот. Невимовні культи»

Володимир Кузнєцов

Закоłот

Невимовні культи

Від автора • 7

175 GES (1440 NMA). Заколот • 11

159 NMA. Дім з розбитого каменю • 57

175 GES/1092 ABM. Unaussprechlichen Kulten • 83

138 GES. Кідонійський сфінкс • 183

175 GES (1440 NMA). Війна квітів • 229

0 GES / 1000 ABM. Долина • 278

Загальна хронологія всесвіту • 320

Глосарій • 324

- Від автора -

Передусім я маю заздалегідь попередити: ця книжка не є надто простим та легким читвом. Щиро сподіваюся, що вона буде цікавою, але напевне знаю, що через окремі моменти вона може видатися складною для сприйняття.

Ні, я не вважаю себе розумнішим за вас. Я впевнений, що нічого незбагненного в ній немає. Але є книжки прості для читання, а є складні. Гадаю, що ось ця — складна.

Ви точно зіткнетеся з моментами, які за логікою речей мають бути пояснені в тексті (або принаймні у примітці) — і не знайдете очікуваних пояснень. В деяких випадках ті пояснення таки знайдуться — але не тоді й не там, де у вас виникне в них потреба. У деяких — пояснень не буде взагалі. Ця книжка має свої таємниці, багато таємниць насправді. І деякі з них полягатимуть навіть не між нею та вами, а між вами та зовнішнім світом.

Щоб мої слова не виглядали надто вже патетичними та абстрактними, наведу приклад. Герої цієї книжки розмовлятимуть іноземними мовами. Тобто справді іноземними. Зокрема латиною, японською та німецькою. Жодна з їхніх реплік не буде мати приміток чи якось іще перекладатися. Це одна з тих незручностей, про які я вас попереджав вище. Але моєю метою є аж ніяк не похизуватися чи заплутати читача. Якщо ви не розумієте того чи того місця і почуваєтеся з цього приводу незатишно — це тому, що герой, про якого йдеться в цей момент, також не розуміє й також почувається незатишно. Або навпаки, він не бажає, щоб сторонні почули та зрозуміли його, намагається утаємничити свої слова. Якщо ви їх розумієте — вітаю. У цьому змаганні ви обійшли героя та відчули момент глибше й повніше.

Є ще одна важлива особливість, на яку я хочу звернути вашу увагу: «Заколот» складається з шести частин, створених і поєднаних так, що немає певного порядку, в якому їх треба читати. Тобто ви насправді можете вибудувати будь-яку послідовність читання, що певною (помітною) мірою вплине на загальне сприйняття книжки, яке формуватиметься по ходу читання. Звичайно, у фіналі сюжетні лінії складуться в єдину картину, але ваше ставлення до подій та героїв залежатиме від того, в якому порядку ви читатимете цю книжку.

Та послідовність, яка представлена в книжці (зрештою, жодне видавництво не погодилося б видавати роман у вигляді шести брошур, тож він має бути укладений в один том) — це моє власне композиційне рішення. Я не казатиму, що воно найкраще. Але воно надає сприйняття, яке найбільшою мірою влаштовує власне мене. Ви ж маєте повне право експериментувати. Ба більше — я заохочую вас до цього.

Знов-таки, щоб не бути голослівним, дам вам певний натяк. Цифри й літери на початку назв розділів — це дати, а в кінці книжки наведена хронологія всесвіту «Заколоту». Тож якщо вам буде зовсім некомфортно або ви віддаєте перевагу повнішому розумінню того, що читаєте — ви можете заглянути до хронології. Хочу попередити, що це може бути спойлером. Звичайно, вона не розкриватиме всіх деталей сюжету — її масштаб завеликий для цього. Але вона розставить усі події по місцях і допоможе, принаймні частково, зрозуміти, що із чим пов’язане. Тобто вам вирішувати, як її використовувати — для створення стрижня, на якому будуватимете подальше сприйняття, чи радше для систематизації вже прочитаного. Насправді, тут не може бути хибного шляху. Ви вільні робити так, як вам заманеться — бо тепер це ваша книжка, а не моя. Отже, це все ще книжка — не гра, не квест і ніщо інше.

Тож події в романі відбуваються не в хронологічному порядку. Скажу навіть більше — якщо деякі з них починаються безпосередньо в момент закінчення попередньої частини, то декотрі розведені між собою у часі тисячами земних років. Щоб вам не треба було розбиратися в таймлайні, я, знов-таки задля прикладу, наведу «правильне» хронологічне розташування частин просто тут:

0 GES / 1000 АВМ. Долина

159 NMA. Дім із розбитого каменю

138 GES. Кідонійський сфінкс

175 GES / 1092 ABM. Unaussprechlichen Kulten

175 GES (1440 NMA). Закоłот

175 GES (1440 NMA). Війна квітів

Це також один із способів читати роман. Проте, як на мене, не найлегший. Навпаки, більшість зв’язків стане зрозумілою лише наприкінці. Напевне, найпростішою (але не найдраматичнішою) послідовністю буде така:

175 GES / 1092 ABM. Unaussprechlichen Kulten

175 GES (1440 NMA). Заколот

175 GES (1440 NMA). Війна квітів

159 NMA. Дім з битого каменю

138 GES. Кідонійський сфінкс

0 GES / 1000 АВМ. Долина

Насправді я вважаю, що питання розуміння та захоплення — це суто суб’єктивні матерії. Всі частини роману, попри певну самостійність, пов’язані героями, подіями, загальною сюжетною канвою та світобудовою. Хай би яку послідовність ви обрали, окремі деталі збиратимуться в загальну картину послідовно, тож визначними рівною мірою будуть і сам процес збирання, і фінальна картина.

Я не можу й не маю передбачити, яким буде кінцевий результат для вас — бо насправді в цьому автор відіграє роль значно меншу, ніж читач. Усе, що я можу — це запросити вас до читання цієї книжки. І ще попередити, що вона так-таки буде не легкою. Власне, з цього я й почав.

Тож попередження, роз’яснення та розшаркування завершені. Відтепер мене тут немає. Є тільки ви та книжка. І навіть це — вже трішки сюжетний спойлер.

175 GES (1440 NMA)

- Заколот -

Силует материнського корабля чорною плямою вирізнявся на тлі вируючих сполохів і слабкого пилового сяйва астероїдного поясу. Потужні рудо-червоні спалахи, що висвітлювали диск «Оріону», ядерно-імпульсного двигуна, робили мертву чорноту решти корпусу ще контрастнішою. Кожні дев’яносто вісім стандартних секунд підриваючи у своїх нутрощах мініатюрну ядерну бомбу Теллера-Улама, металевий велетень розтинав порожнечу, лишаючи за собою довгий хвіст радіоактивних ізотопів. Подорож корабля тривала вже дванадцять стандартних діб, з яких п’ять він пройшов, використовуючи сингулярний рушій, — від Марса майже до внутрішньої межі поясу, орбіти сімейства Флори, а решту — маневруючи в астероїдному поясі на крейсерській тязі «Оріону». Ескорту, невід’ємного від кораблів цього класу, не було. Материнський корабель здавався цілком самотнім.

Розвідник-перехоплювач, що йшов зустрічним курсом від орбітальної бази на Церері, був значно менший і (за цих умов) значно спритніший. Щільно загорнутий у декілька шарів стелс-полів, він досі лишався непоміченим сенсорами велета. Навіть якби ті й спромоглися помітити його, навряд чи розпізнали б. Сигнатур корабля не було в жодній базі, тож матричний інтелект «Сінано» відсіяв би сигнал перехоплювача як системний ґлитч. Або ідентифікував як космічне сміття — втрачений безпілотний зонд чи пошкоджену рятувальну шлюпку.

Перехоплювач був усього п’ятнадцять метрів завдовжки, не мав озброєння й не ніс спеціального обладнання. Екіпаж складався з двох людей, але жоден із них не був долучений до пілотування — цим займався полонений фрагмент інтелекту мі-го, який константним бомбардуванням частками антиматерії був редукований до ефірної проекції, яку потім прив’язали до корабля трьома полікристалічними сигілами.

Потужні здібності мі-го в космогації (що були безліччю одночасних квантових станів причинно-наслідкової області, з яких ці істоти колапсом утворювали найоптимальніше) робили їх цінними конструктивними компонентами. Та цінність суперничала лише з небезпекою, яку створювали подібні експерименти. Наскільки складно було здобути такий «компонент», настільки ж складно було підтримувати та водночас контролювати його. Відокремлення інтелект-одиниці було лише тимчасовим, і спільний розум постійно намагався повернути втрачену частку, тимчасом як сама частка поступово деградувала. Тому ані корабель, ані мі-го, що управляв ним, ані екіпаж не мали повернутися на Цереру. Їхнє завдання було ретельно виважене, прораховане… й стрімко наближалося до розв’язання.

Єдиний відсік із системою життєзабезпечення був ритуальною камерою. Усі інші його функції були допоміжними. Окрім булітів з надпровідними полікристалами, вакуумних пакунків жертовної крові та свяченого воску, пергаменток з кремній-органічними пентаклями та вівтаря з полімеризованого мармуру тут були лише спальні мішки та мінімальний запас їжі й води.

А ще біополімерні штурмові обладунки «Шантак» та компактний арсенал старовинної стрілецької зброї.

Коли перехоплювач вийшов на стикувальну відстань, екіпаж отримав скупе повідомлення на моніторі спостереження — червоний знак оклику. Почалася підготовка до ритуалу.

Сімдесят вісім стандартних хвилин потому перехоплювач здійснив стикування з восьмим шлюзом материнського корабля «Сінано». На сей момент на борту лишився тільки один живий член екіпажу.

Дихальне повітря не було закачано в шлюзову камеру, але «Шантак» мав автономне життєзабезпечення. Мі-го, змушений коритися програмним чарам, забезпечив оверрайд шлюзових воріт, після чого, біснуючись з власного безсилля та покірності, розпочав перевантаження паливної системи. Ще за вісімнадцять стандартних секунд перехоплювач перетворився на хмару розпечених молекул, більшість яких вибухнула у навколишній вакуум. Та частка, яка все ж потрапила всередину «Сінано» через шлюзову камеру, не зашкодила людині, що піднялася на борт.