«Той самий закрут греблі…»

Той самий закрут греблі…

(розповідь водія маршрутки кореспонденту міської газети для рубрики «Очєвідноє — нєвєроятноє»)

…Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх балонів з-під пива… І ти з ним катався? Ну, я так і знав, що ви — два чоботи пара.

Я ту історію розкажу, але прізвища мого не називай… Бо скажуть — допився до чортиків… Один мій приятель таки й справді… Їхав додому з гулянки і причудилося йому, що у нього на вітровому склі чортеня сидить. Дві години добирався — все зупинявся і скло ганчіркою протирав…

До діла, еге ж… Було це років зо шість тому… Може й більше. Але Льоня — гітарист вже президентствував вдруге. Кум мій — ми з ним з одного села, з Жеребців, підбив мене на добре діло — зайнятися приватним ізвозом. На маршрутці.

Це зараз усе схвачено, розвелося оцих «Богданів» та «Антів»… Самому не протриматись — великі фірми все під себе підгребли… Тендери, хрендери… А тоді на якій тільки сатані не їздили люди… Ну, само собою, за ліцензію плати, міліції плати, рекету плати… Не машини — відра з гайками. У нас з кумом була старезна «Ніса» — кум з Польші пригнав, більше на митниці дав, ніж заплатив. Маршрут нам відвели не дуже хлібний — «Індія» — Благовіщенський базар.

Не знаєш, де це «Індія»? Я й сам не знав… Це аж біля Верхньоострівного. Будинки там наче висять над балкою… Панельні, дев’ятиповерхові. Поруч — церква та молельня якихось баптистів. Ми все сміялися з кумом, як вони там миряться — попи з сектантами. А чого той закуток продражнили «Індією» я тобі і зараз не відповім.

Ну, от вирушаєш від церкви — і пішов… Базарчик, старе тролейбусне кільце, електротехнічний завод, палац культури, пошта… Вискакуєш до Правобережного універмагу, а звідти дуєш до греблі… Далі — проспект Ілліча до Сталеплавильників, а там повертаєш праворуч, в бік Ріки — і здрастє Благовіщенський ринок.

Ввечері, ясна річ, до ринку не їдеш, а прямим ходом до ЦУМу і назад. Заробітки були не дуже — район той глухий. Ввечері женеш по бульвару — і собаки не гавкають. А на проспекті забагато транспорту й без нас.

Та на хліб вистачало…Брали ми спершу за проїзд сімдесят п’ять копійок, тоді гривню… На ті часи це таки кусалося. Але люди сідали, кому треба швидше. А хто не хотів — чекав тролейбуса.