«Академія Аматерасу»

Наталія Матолінець

Академія Аматерасу

Видавництво «Віват»

ISBN 978-966-982-492-9

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Серія «Книжкова полиця підлітка» заснована 2016 року

Художник Євгенія Чистотіна

Електронна версія створена за виданням:

Матолінець Н.

Академія Аматерасу: роман / Наталія Матолінець; худ. Є. Чистотіна. — Х.: Віват, 2019.—608 с. — (Серія «Книжкова полиця підлітка», ISBN 978-617-690-681-0).

ISBN 978-966-942-971-1

Від авторки

Дорогий читачу, книжка, яку ти тримаєш у руках, — мій перший роман. Так, він побачив світ після «Гессі» і серії «Варта у Грі», але насправді саме «Академія Аматерасу» — перша, і я вирішила, що маю тобі про це розповісти.

Ця історія почалася давно, пройшла зі мною довгий шлях і зазнала численних змін (я певна, що на краще). Коли вийшла «Гессі», у мене часто запитували, чи буде продовження. Отож: ця книга — не продовження, натомість вона — початок циклу, в якому з’явилася історія про Гестію Амалію та інші пригоди, про які ви дізнаєтеся згодом. Я писала довго й багато, але саме «Академія…» відкрила етап, коли написане захотілося показати читачам. Саме з «Академії…» почалася моя мандрівка в інші світи з міфологічними богами чи могутніми магами. Ті, хто живе на сторінках цієї книжки, подекуди з’являться в наступних, «бо ми всі — нескінченна історія…»

Цей цикл не має обов’язкової послідовності, тож починати можна з будь-якої частини. Але всі, хто питав: «А що це за Академія така?» — після прочитання «Гессі» знайдуть свої відповіді тут. А всі, хто питатиме про Ґайю після «Академії Аматерасу», знайдуть свої відповіді… дуже скоро.

А ще я вирішила: щоб повніше зрозуміти героїв, треба знати про їхні витоки. Тому додала словник із міфологічними божествами й поняттями, який стане в пригоді всім допитливим читачам — шукачам прихованих символів чи посилань.

І основне: так, в Академії перетинаються багато-багато міфологій. Але це зовсім інша історія, вона багато в чому не повторює канви міфів, тож приготуйтеся до несподіванок. І вперед, у пригоду!

Вступ

Незадовго до…

Я думаю, краще пропустити опис співбесіди, заяв і біганини, якою я займалась останні тижні. Адже ні гори паперів, ні суворі, почасти ексцентричні панове в приймальній комісії нікому не цікаві. Маю певність: зацікавити зможе директорка, тож про неї я неодмінно розповім згодом.

Адже сьогодні чудовий день, явно не створений для довгих історій. І до всього — я поспішаю.

Червоне око світлофора дивиться з німим докором, але найближче авто ще так далеко!.. За мить я зрозумію, що це хибна думка. Та лише за мить… Зараз же весь світ перетворюється на скрегіт гальм.

Якби в мене була ще секунда в запасі, я б спробувала відсахнутися. Точно. Неодмінно. Але заціпеніння відбирає дрібки часу. Тож замість рухатися — стою, скам’яніла перед очима смерті, а в голові вибухають самі лиш уривки думок, мовби ще пручаються. Я до мурашок по шкірі відчуваю й усвідомлюю все: удар, падіння, закладені вуха. Смерть пахне паленим листям, яке куриться вздовж дороги.

А день справді мав стати чудовим. Мій перший і — тепер уже — останній день в Академії Аматерасу.

…Десь далеко в цю самісіньку мить крихітне горнятко з ранковою кавою вислизнуло з рук директорки, описало півколо в повітрі, заляпало червоний шовк її улюбленої сукні й розбилося на друзки після немилосердної зустрічі з підлогою.

— Та щоб тебе Стовпи забрали… — пошепки вилаялась Аматерасу, котра помилково вирішила, що бите горня — її найбільша біда на цей день.

Адже вона не знала, що за хвилину-дві до неї зазирне перший заступник Одін і повідомить про загибель Рендалл Савітрі.

Задовго до…

Свято Сонця 1 року 8 кроку Колеса Долі

Іржавий прут стирчав із ноги вище від коліна й не давав поворухнутись без пронизливого болю, котрий долав усі блоки. Від шоку дівчина не могла згадати, як, у біса, прут тут опинився, проте розірвана сукня стрімко вкривалася кров’ю, й належало її спинити, перш ніж це втратить сенс, як уже втратило його все інше.

— І отакий кінець Академії! Добре, що Аррі не завітав на випуск… — Дівчина, учорашня студентка, відкинула за спину лавину волосся і склала руки на грудях.

Погляд блукав по спопелілій землі та руїнах, які ще вчора стрімко здіймалися Центральною вежею. Ні сліду від свята.

— Вони перерізали всі Нитки, — повідомила чорнявка, котра притулилася під уламком стіни поруч і зосереджено стирала кіптяву з лиця із гнівно настовбурченими бровами.

— Тоді нам не сягнути до тих, хто пішов уперед. — Сивоволосий, хоч і юний з вигляду хлопець похитав головою. — Навіть не дізнатися, чи вони вижили.

— Іштар мертва. Достеменно і точно. — Іще один студент наблизився до них та присів на землю. Його сполотніле обличчя почало виявляти емоції, наче проривало льодову маску.

— А що ти хотів — вона оберігала Намисто.

— І не мала там бути сама! — Юнак зірвався на ноги, схопив товариша за роздерту одіж, проте, замість вимістити на ньому свою безпорадну злість, опустився навпочіпки, душачи в горлі хрип.

Чорнявка провела рукою по землі — за її пальцями тяглися попелясті доріжки.

— Якби Тріаду сформували завчасно, як це робили завжди, ми б не програли. Ми б не поставили нічого під загрозу, дотримуючись правил. Якби Ама та Герес…

— Помовч, Нут. — Сивоволосий студент виразно скосив погляд у бік дівчини в червоному, яка стояла неподалік і здавалася надто яскравою на тлі згарища.

Вона тут же озирнулася й відкарбувала:

— Герес першою посягнула на моє.

Гострі очі, котрі ввібрали в себе найвищу гордість, мовби кидали виклик цим руїнам, решткам вогню і далекому ворогові.

— Академії кінець, дурепо, хоч ти скільки кирпу дери, — сварливо заперечила чорнявка, котру назвали Нут. — Усе «твоє» — пішло, здиміло, зникло!

— Стіни зруйновані, так. Проте відколи це Академія стала просто будівлею? — Дівчина в червоному випросталася, мовби внутрішня струна тягла її вгору просто за кінчик підборіддя. — Я прошу вашої допомоги — і ми піднімемось.

— А це нічого, люба Ама, що жодного з кандидатів до Тріади більше не залишилося? — прошепотіла білявка, котра вже позбулася прута в нозі й, помітно кульгаючи, наблизилася до гурту.

— Діто, люба, тобі мене замало? — перекривила її та, котру назвали Ама. — Вони недосяжні зараз, але живі. Я певна цього. Тож і нам слід рухатися вперед. Як усі й хотіли: Афіна, Індра, Іштар… — Голос її здригнувся, але дівчина спромоглася додати ще одне ім’я: — І Зеусу.

«Краще б вона хоч раз визнала, що їй боляче», — подумала Діта, спираючись на здорову ногу. Але Ама в кривавому, як ніч їхнього випуску, багрянці лише мовчки стежила за зоряним небом.

— Скоро зустрінемося. — Вона всміхнулася до далеких зірок, мов чекала, що хтось вийде і скаже: «Ця ніч — лише поганий сон. Непорозуміння. Невдала вистава…»

Та цього не сталося. Тож дівчина глибоко вдихнула і відірвала погляд від неба. Попелище і кров — ось що було тепер їхньою реальністю.

— Ді´ане, будь ласка, допоможи Діті, бо вона радше сплине кров’ю, аніж відірве хоч шматок своєї сукні, щоб перев’язати рану. — Ама спробувала надати своєму голосові наказового тону: — Нут, припини злитись на мене і спробуй знайти тих, хто вижив. Одіне, а ти знадобишся тут.

Вона дочекалася, доки всі, крім сивого студента, розійдуться, й прошепотіла:

— Адже він був би радий, що ми не здаємося?

— Так, звичайно. — Ужалений цими словами, Одін відвів погляд і потер золотий перстень на правиці. Але й вмістилище сили не давало йому відчуття колишньої могуті.

Того ж дня Аматерасу но Мікамі була обрана новою директоркою ще не створеної, нової Академії і заповзялася змінити світ. Багато світів.

Частина перша. Лицар і його Хаос

Розділ 1

Поганий ранок Закса Нортона

Пора цвітіння, що вже закінчувалась, приносила звичні проблеми: пелюстки, зірвані вітром, жваво залітали до рота, вперто заліплювали окуляри та непомітно застрягали у волоссі.

Хлопець зменшив швидкість, відпустив кермо велосипеда і простягнув руку, щоб зітнути кілька гілок, вкритих біло-рожевими квітками. Йому страх як кортіло привезти сьогодні подарунок для Нікти.

І він, певна річ, не очікував, що ранковий перехожий вилетить з-за повороту, ризикуючи вгарататись об переднє колесо. Хлопець ледве встиг схопитися за кермо та різко вивернув його праворуч. Проте не втримав рівноваги й упав просто в запилюжену купу опалого цвіту, яка миттю здійнялася вгору, обсипаючи з ніг до чорнявої голови.

— Дивитися треба, куди летиш! — гаркнув він, незграбно вибираючись із-під велосипеда. Щоки вже заливали плями рум’янцю, нагадуючи, що й сам мав би за дорогою дивитися, а не квіти дерти.

Скельця окулярів зблиснули серед пелюсток, і хлопець сягнув по них. Коли тонка чорна оправа повернулася на кінчик носа, світ втратив розмитість і виявилося, що винуватець аварії — незнайома дівчина. Побачивши, що все на позір гаразд, вона пробурмотіла невиразні вибачення. І — чкурнула геть.

— Чудово! А мені від цього типу полегшає? — крикнув хлопець навздогін, гамуючи в собі роздратування.