«Котяра»

Тіріон – тихе містечко…

Хоча зрештою було дозволено повернутися до рідних домівок мешканцям Тол-Ерессеа, хоча

останні Нолдор Середзем’я покинули береги Ендоре, Тіріон так і зостався тихим містечком.

Німували великі садиби, прикрашені квітами та статуями з мармуру, замість дитячого сміху

в них дзюркотіли водограйчики, а замість кількох десятків осіб, яким садиба могла дати

притулок, в ній жило двоє-троє Ельдар, зрідка більше.

Жінка в білому мешкала в садибі сама.

Її маєток знаходився на околиці Тіріону, і був оточеним стіною – єдиний такий у місті.

За сотні збіглих літ стіна, хоч і скріплена магічно, поволі руйнувалася, а її рештки оплітали

плющ і барвінок.

А брама з вибитою на ній восьмипроменевою зорею так і зосталася напіввідчиненою з

Першої Епохи.

О, Благословенні Землі, де немає старіння й смерти – для тих, хто живе тут, немає й забуття.

Жінка в білому знаходила собі роботу, аби чимось заповнити своє безсмертя.

Вона підтримувала лад в покоях синів і в подружньому покої, вона висікала в мармурі

подоби тих, хто нині в Мандосі, вона обійшла пішки весь Аман Благословенний, дійшла до

Форменосу і довгий час перебувала в напівзруйнованій твердині. Коли вона вирушила

звідти, то могила Великого Князя Фінве та тих кількох воїнів, котрі загинули разом з ним, зосталася прикрашеною різьбленою стелою з білого каменю.

Жінка в білому дуже зрідка навідувала садибу коваля Магтана, свого батька, а останні кілька

століть не бувала там зовсім.

Жінка в білому зовсім не навідувала своїх подруг – вірних, незважаючи ні на що. Вони самі

приходили до неї – княгиня Анайре, та Велика Княгиня Нолдор Еарвен. Жінка приймала їх

радо, однак не сумувала, коли вони йшли.

Бо в їхніх садибах дзвеніли пісні і чувся сміх більш, ніж одного Ельда.

Жінка в білому не заздрила подругам, але їй було боляче переступати поріг їхніх домівок.

Часом до неї навідувався білявий блакитноокий Ельда, чий розум дорівнював його вроді.

Жінка подовгу розмовляла з ним, а він, прощаючись, цілував їй руку і називав любою

Зовсім зрідка вона ходила до моря…

Альквалонде дуже відріжнялося від Тіріону. Воно мало все, чого не було в принишклому у

тузі місті Нолдор – дітлашню на вулицях, веселих юних Ельдар, сповнені щастя садиби. .

Жінка проходила вулицями поволі, гордовито тримаючи голову в білому запиналі, заходила

до порту і блукала там по білих мармурових плитах, іноді виходила на берег заливу…

Ліворуч вона не ходила ніколи. А якщо і ходила, то не доходила до Білої Вежі, біля вершечка

якої застиг на вічному припоні повітряний корабель під назвою «Вініглот».

Якогось дня оповісники рознесли Тіріоном звістку, що з Ендоре прибуде корабель, який

привезе додому останніх Нолдор Середзем’я.

Ще довго стоятимуть Сірі Гавані на краєчку того, смертного світу, ще довго князь Кірдан, майстер і музика, відправлятиме на Захід тих з Аварі, які все ж таки вирішили, що жити у

світі Безсмертних краще, аніж блукати людським світом, поволі перетворюючись на тіні, а то

й гинучи від людської злоби, однак Нолдор, гордих войовників і великих митців, не

зосталося в Ендоре.

На честь закінчення вигнання уряджено буде свято – так мовили оповісники від імені

Великого Князя Нолдор Арафінве. Свято, радість і вічне примирення всіх Квенді Аману.

Жінці в білому не було на кого очікувати з останнім кораблем, але вона все ж таки пішла до

З місця, яке вона собі вибрала, було видно знамениту камінну арку і причал.

На причалі вже зібралися вельможі - жінка в білому відзначила, що і Другий, і Третій Доми

Нолдор прибули у повному складі.

Ось Великий Князь Арафінве з жоною Еарвен… Їхній син, єдиний Нолдо, що повернувся з

Мандосу, той самий білявий Ельда, котрий звав її любою вуйною. Жінка в білому мимоволі

усміхнулась і вимовила його ім’я – Фіндарато.

Поруч з Фіндарато – його дружина, красуня-ваніе Амаріе. Закохана пара з’єдналася опісля

довгої розлуки, і нині не може надивитися одне на одного, хоча вже стільки часу минуло від

повернення сина Арафінве. Дві епохи, все так… А до Еарвен прихилилась тонесенька

світловолоса жона у святковій блакитній з золотом сукні. Вона з поверненців, народжених в

Ендоре – згадує жінка в білому – жону звати Келебріан, і є вона донькою Артаніс, сестри

Фіндарато. Бідолашна еllet1 була в полоні у орків, з орочих лап її вирятував чоловік з синами, але змушений був відіслати жону на Захід, бо не зміг визволити її з обіймів чорної туги.

Жінка в білому пам’ятає, як непритомну Келебріан знесли з корабля на руках. Однак, лікування в садах Ірмо дало свої наслідки – Келебріан знову є здоровою і веселою. Щоправда

сміх її якийсь занадто веселий, неначе надтріснутий дзвіночок, але ж у неї попереду вічність, чи не так?

А ось княгиня Другого Дому, вельможна Анайре. Їй пощастило менше, аніж Еарвен, до якої

повернувся син, і яка очікує на повернення доньки. Всі троє її синів у Мандосі,не говорячи

вже про чоловіка, князя Нолофінве, і донечка там, красуня Арельде. Однак, біля княгині

стоїть білява жона, схожа на ваніе. Це – Ітарільде, донька середнього сина. Їй, та її чоловікові

- Адану2 вдалося дібратися сюди морем ще до Війни Гніву. Жінка у білому добре пам’ятає

плітки тих часів. Оповідали, що Вишні були в розгубленості від присутньости смертного в

Благословенних Землях, однак, все закінчилось тим, що Адана Туора зоставили у Валінорі, та ще, з благословення Валар, його вік подовжився незмірно, порівняно з віком смертних

Ендоре. Навіть славетні королі загиблого Нуменору прожили менше, аніж проживе цей

широкоплечий воїн з волоссям кольору розтопленого золота. Однак, для нього все одно

надійде час старости та смерти – не скоро, але надійде. Туор про це ніколи не думає, жінка в

білому, цікава від природи, якось приймала його у себе, разом з Ітарільде та Анайре, і довго

розмовляла з цією особою. Туор був першим і єдиним Аданом, якого жінка в білому бачила в

своєму житті, він видався їй милим та чемним, але по одній особі не можна судити про всіх.

Поруч з цією парою, котра й досі викликає легеньке зацікавлення у альквалондських Телері, стоїть Аданедель, світловолосий, як і його батьки. Це Еаренділь, переможець дракона

Анкалагона і капітан «Вініглоту». Чи зволила з’явитись його жона? Жінка в білому не може

стримати відрази, загледівши поруч з героєм Війни Гніву його жону Ельвінг. Не так і давно

цій пані хтось оповів про те, ким є жінка в білому, і Ельвінг назвала її жоною потвори і

матір’ю тварей. Бідолашний Еаренділь трохи не згорів від встиду за жону, і надіслав жінці в

білому довгого листа з вибаченнями. Жінка в білому на листа не відповіла, хоча якраз на

Еаренділя серця не тримала – простосердий мореплавець дуже нагадував свого батька-Адана.

Це все, що зосталося від Другого та Третього Домів. Від Першого ж залишилася тільки вона

– жінка в білому. Її невістка, дружина п’ятого сина, живе у своїх батьків. Прокляття Судді

збулося повністю – не вижив навіть онук жінки в білому, якого батько маленьким хлопчиком

вніс на руках на корабель, відбитий у Телері.

«Справедливості стало задосить» - шепоче жінка в білому, а її гострий зір вже розріжняє на

обрії біле вітрило. Корабель…

Квенді все прибувають – зустрічати корабель вийшов князь Альквалондський Ольве з

пишним супроводом, і всі родичі княгині Ельвінг з Нового Доріату. Деяких з них жінка в

білому пам’ятає з прадавніх часів власного дитинства – Ельве Тінгола, його брата Ельмо… А

Еllet – ельфійка

Адан – людина

от син Ельмо народився вже опісля того, як Вишні запросили Квенді до Валінору…. Як же

його… А… Галадон…

Синдар прибули сюди ріжними шляхами. Частина – на кораблях, а частина – через Мандос, через смерть і воскресіння. Щасливі та веселі, вони блукають лісами Аману, як колись

блукали лісами Ендоре, виспівуючи пісень. А для свого князя Ельве та його жони Майе

Меліян звели вони, за допомогою Нолдор, величний палац в самому серці Нового Доріату.

Ось вже біля причалу витвір князя Кірдана, і поволі згортається біле вітрило.

Жінка в білому вдивляється в тих, хто ступає на сходні. Ось високий чоловік в білосніжному

вбранні, вік його важко визначити, як важко визначити походження. Він йде, важко

спираючись на патерицю, але лице його ніби молодшає з кожним кроком.

Величним старим ступив на сходні чоловік з патерицею, а на мармурові плити порту став

юний з вигляду красень-Майя, і вуста жінки в білому прошепотіли його ім’я – Олорін.

Двоє чоловічків поруч з ним аж заніміли від такого перетворення, і Олорін доброзичливо