«Перунів цвіт»

Анастасія Шевердіна

Перунів цвіт

Золоте Дерево Землеграда

Заплутаним лабіринтом печер Годвін утікав від зневажливого сміху однолітків. Сьогодні він був розлючений навіть більше, ніж зазвичай після занять в Академії. Якби старий викладач Добромисл скоса не спостерігав за сваркою своїх учнів, Годвін, напевне, вибив би нахабному переростку Мстиславу всі зуби до одного з його брехливої пащі. Це нічого, що Годвін на вигляд слабкий і не вміє як слід літати: у нього влучний і сильний удар хвостом, який ніколи ще не підводив його у бійках.

Нарешті вузькі темні коридори міських задвірків закінчилися, прикрашений самоцвітами тунель розширився, наповнився світлом і звуками драконячих голосів. Годвін на мить зупинився, глибоко вдихнув і поважною ходою, як і належить князівському сину, вийшов на площу. Батько вчив його бути передусім володарем, а вже потім — драконом, і Годвін підкорявся, хоча десь глибоко у його серці тліли незгода із загальним лицемірством і бажання вільного польоту.

Уся площа миготіла різнобарв’ям драконячої луски: тут тьмяно світилася землиста шкіра черні, там зухвало виблискувала зеленава кольчуга вояка, і де-не-де в натовпі робітників, торгівців та учнів Академії спалахували позолочені шати боярина. Сухорлявий Годвін настирливо прокладав собі дорогу між величезними лапами, хвостами, відгодованими пузами, проривався крізь сміх, галас, заклики купців, і там, де він проходив, на мить стихав невгамовний драконячий рев, а важкі непокірні голови неохоче схилялися донизу.

Княжич зупинився перед Золотим Деревом. На мармуровому постаменті височіло фамільне древо Годвіна. Там, де починався стовбур, значилося ім’я засновника Землеграда і князівського роду — Сварога. Казали, ніби Сварог прийшов з півночі й вирив ось цю величезну печеру, під бурштиновим склепінням якої губилися віти Золотого Дерева. Звісно, Годвін уже був великим і не вірив у казочки про те, що після смерті Сварог перетворився на гігантський зливок золота, який і понині прагнуть знайти всі добувачі металів, або що Сварогу вдалося укласти договір із людськими князями, і що він на власні очі бачив Велеса-Змія. Від могутнього стовбура відходили дві міцні гілки, підписані іменами Свенельд і Тудор. Свенельд був пращуром Годвіна, а Тудор — Мстислава, який закинув сьогодні княжичу, буцімто Свенельдова родинна гілка занепала, а всі князі з цього роду були сміховинними дурнями. Годвін із надією поглянув угору, де у світлі смолоскипів сяяли смарагдові яблука з іменами Свенельдових нащадків. Невже вони насправді дурні і сміховинні — його найближчі можновладні родичі? Узяти хоча б прапрадіда Геліодора — видатного алхіміка, автора 20-титомної енциклопедії «Хімічні особливості речовин». За цією енциклопедією зараз навчаються в Академії. От тільки злі язики плещуть, що ревнивий Геліодор заховав красуню-дружину Рогніду в якомусь колодязі, а потім забув, у якому саме, і до кінця життя був у жалобі. Казали, що видатний алхімік загинув під час невдалого експерименту з вибухівкою, але Годвін схилявся до думки, що славетний пращур винайшов філософський камінь і зараз переховується у найвіддаленіших печерах Землеграда. Коли Годвін був малим, він разом із дядьком Августом, поетом і шанувальником Гомера, намагався відшукати схованку Геліодора, але потім дядько закохався в русалку, виказав їй таємницю перетворення металів, і безжальне боярське віче вигнало нещасного Августа із Землеграда, а батько переконав Годвіна, що всі його пошуки марні. Прадіда Феофана та прабабку Милушу княжич майже не пам’ятав. Невдовзі після того, як Годвін вилупився з яйця, подружжя вирушило на Схід у надії зав’язати дружні стосунки з китайськими драконами й заснувати нову колонію. До цього часу про них нічого не було відомо. Кого Годвін і любив, так це діда Никифора. Він був добрим князем і невтомним трудівником. На трьохсотому році життя Никифор вирішив помандрувати Руссю, і був вбитий невідомим недолугим богатирем на дорозі під Новгородом. Його брат Стоян правив лише два місяці: упившись ртуті, він наказав