«Учень Відьмака»

Джозеф Ділейні

Учень Відьмака

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

© Joseph Delaney, 2004

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019

ISBN 978-617-12-6940-8 (fb2)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Ділейні Дж.

Д76 Учень Відьмака : роман / Джозеф Ділейні ; перекл. з англ. Н. Дьомової. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 208 с.

ISBN 978-617-12-6693-3

ISBN 978-1-78295-245-9 (англ.)

Мене звуть Том. І я — сьомий син сьомого сина. Мої батьки віддали мене в учні до справжнього Відьмака. Я так само мушу опанувати це ремесло. Більшість учнів Відьмака були занадто ліниві та неслухняні. Вони не змогли завершити навчання. Дехто навіть загинув… Але я — сьомий син сьомого сина. Я можу бачити привидів. І мені судилося захищати цей світ від потойбічних створінь. Ну якщо я, звісно, подолаю всі ці випробовування і не накою дурниць… Це наче нескладно. Головне, що заповів мені Відьмак, — не розмовляти з дівчатами в гостроносих туфлях. Бо дівчата в такому взутті — найнебезпечніші та найжорстокіші відьми у світі. І саме одна з них тільки-но врятувала мене від хуліганів. Як же я міг не заговорити з нею? До речі, її звати Еліс. І, здається, я вскочив у справжню халепу…

УДК 821.111

First published as The Spook’s Apprentice by Random House Children’s Publishers UK, a part of the Penguin Random House group of companies

Перекладено за виданням:

Delaney J. The Spook’s Apprentice: Book 1 / Joseph Delaney. — Random House Group : London, 2014. — 352 p.

Переклад з англійської Наталії Дьомової

Дизайнер обкладинки Іван Дубровський

Опис героїв

Томас Ворд — сьомий син сьомого сина. Це означає, що він народився з особливим даром, і через це — він чудовий кандидат на роль Відьмакового учня. Він — вроджений ворог темряви, може бачити й чути померлих. Але це не значить, що Тому не страшно, тож йому знадобиться вся сміливість, щоб перемогти там, де двадцять дев’ять інших зазнали поразки.

Відьмака ні з ким не сплутаєш. Він високий і має суворий вигляд, носить довгий чорний плащ із каптуром і завжди має при собі костур і срібний ланцюг. Як і його учень, Том, Відьмак — шульга і сьомий син сьомого сина.

Понад шістдесят років він захищає графство від усілякої нечисті.

Том ніяк не втямить: Еліс лиха чи добра? Її бояться місцеві хлопці, вона рідня двом найлихішим відьомським кланам (Малкінів та Дінів) і не цурається темної магії. Але її навчали відьомства проти її волі, і вона допомогла Тому в кількох скрутних ситуаціях. Вона ніби добрий друг, але чи можна їй вірити?

Мама завжди знала, що Том стане учнем Відьмака, і називає Тома «своїм подарунком графству». Вона любляча мати, знається на травах і ліках, знана повитуха й завжди трохи відрізнялася від інших. Вона походить із Греції, але її минуле оповите таємницею. І це не єдина мамина таємниця…

Найвища вершина графства приховує таємницю.

Кажуть, тут колись помер чоловік: під час страшної бурі він запечатав зло, яке загрожувало цілому світові.

Тоді знову насунули льодовики, а коли відступили, помінялися навіть обриси пагорбів та назви містечок у долинах.

Тепер на найвищій горі не лишилося навіть сліду тих давніх подій, проте залишилася назва.

Його називають

«Вордстоун» —

СТОРОЖОВИЙ КАМІНЬ.

Розділ 1

Сьомий син

Відьмак прийшов із першими сутінками. День видався тяжкий і довгий, і я вже хотів вечеряти.

— Він точно сьомий син? — запитав Відьмак.

Він дивився на мене з висоти свого зросту і недовірливо хитав головою.

Батько кивнув, що так.

— І ти також сьомий син?

Батько знову кивнув і почав нетерпляче притупувати ногою — з-під його підошви мені на штани полетіли коричневі бризки твані і гною. Із крисів його капелюха скрапував дощ. Місяць уже дощило майже безперестанку. На деревах проклюнулося перше листя, але весняним теплом іще й не пахло.

Батько мій був фермером, як і його батько, а перше правило землеробів — не можна ділити землю. Почнеш ділити між дітьми, а вони — між своїми, і лишиться хіба маленький кусник, а там і його не стане. Того ферма належить старшому сину, а решті треба знайти інше заняття. Кожному якесь ремесло по можливості.

Для того треба багато просити. Можна просити місцевого коваля, особливо якщо ферма велика і коваль має з неї багато роботи. Тоді коваль може взяти одного сина в підмайстри — але то тільки одного, а решта?

Я був сьомим сином, і, поки я виріс, просити вже не було кого. Батько так зневірився, що хотів мене прилаштувати учнем до Відьмака. Це я так тоді собі думав. Треба було відразу здогадатися, що так загадала мама.

У нас багато чого було завдяки мамі. Ще і мене на світі не було, як на її гроші куплено нашу ферму. Звідки би ще земля в сьомого сина? Мама була не з нашого графства, а звідкись з-за моря. Відразу й не скажеш, але часами — якщо дослухатися, — то чути було трохи інакшу вимову.

Але не думайте, що мене в рабство віддали чи що. Я й так на фермі занудився, та і з міста нашого — хіба назва, а на ділі — село й глушина. Точно вже мені не хотілося нидіти тут аж до скону. Того мене й тягнуло трохи до відьмацької справи — то ж цікавіше, ніж доїти корів і розкидати гній. Але і сторожко мені було, бо то страшне ремесло. Я мав навчитися боронити ферми і села від всякого страховиддя. Щодня давати собі раду з вурдалаками, духами і різною нечистю. Така була у Відьмака робота, а я йшов до нього в учні.

— Скільки йому? — спитав Відьмак.

— Тринадцять буде в серпні.

— Трохи дрібний на свій вік. Читати й писати вміє?

— Та, — відказав батько. — І то, і то, і грецьку знає. Жінка навчила, ще й не ходив добре, а вже грецькою балакав.

Відьмак кивнув і озирнувся, немов дослухаючись, — там, позаду, розкисла стежка вела до воріт і до нашого дому. Тоді він стенув плечима.

— То чоловікові тяжка доля, а хлопцеві й поготів. Думаєш, зможе?

— Він сильний і виросте високий, як я, — відказав батько і витягнувся на повен зріст, випроставши спину.

Навіть так він ледве сягав Відьмакові до підборіддя.

І тут Відьмак усміхнувся. От чого я вже точно не очікував. У нього було широке й довге лице, риси — ніби з каменю висічені. До того він здавався мені трохи грізним. У довгому чорному плащі, із накинутим каптуром, збоку він скидався на священика. Але варто йому глянути на тебе впритул, і похмурий вираз обличчя більше нагадував ката, який приміряє на тебе зашморг.

З-під каптура в нього вибивалося сиве, як і на бороді, волосся, але брови мав чорні і дуже кошлаті. Із носа також стирчало кілька чорних волосин, а очі були зелені — так само, як у мене.

І тут я помітив ще дещо: він спирався на довгий костур. Звісно, сам костур я роздивився, щойно Відьмак показався на очі, але тільки-но зауважив, що він тримає його у лівій руці.

Значить, він також шульга, як і я?

Та ліворукість завдала мені чималого клопоту в сільській школі. До мене навіть привели місцевого священика, і він довго хитав головою і розказував мені, що мушу це подолати, поки не пізно. Я ніяк не міг втямити, про що це він. Ні брати мої, ні батько не були ліворукими. Мама, правда, добряче шульгувала, але вона тим не переймалася. Тож коли вчитель намірився вибити з мене цю дурість і прив’язав перо мені до правиці, вона забрала мене зі школи і з того дня вчила мене всього сама.

— То скільки, абись-те, його взяли? — запитав батько, відвертаючи мене від спогадів.

Отепер ми переходили до діла.

— Дві гінеї за перший місяць. Якщо потягне, то восени віддасте ще десять. А як ні — забирайте його назад, будете винні тільки гінею за мій клопіт.

Батько ще раз кивнув, і на тому порішили. Ми пішли в сарай, і батько заплатив дві гінеї, але по руках не вдарили. Хто захоче торкатися Відьмака? Батько і так ого який сміливий, що підійшов до нього ближче ніж на шість футів.

— Маю справу неподалік, — сказав Відьмак, — але на світанку його заберу. Аби мені був готовий. Я не люблю чекати.

Коли він пішов, батько поплескав мене по плечу.

— Починаєш нове життя, синку, — сказав він мені. — Йди відмивайся. Ти більше не фермер.

Коли я зайшов на кухню, мій брат Джек саме обіймав Еллі — свою дружину. Вона дивилася на нього знизу вгору й усміхалася.

Еллі мені дуже подобається. Вона така приязна й ласкава, що з нею завжди почуваєшся потрібним. Мама каже, одруження пішло Джекові на користь, бо Еллі на нього добре впливає, і він робиться спокійнішим.

Із нас усіх Джек — найстарший і найкремезніший. «Найменш плюгавий», — як іноді підсміюється батько. Що дужий і сильний — то це вже точно, а щодо решти я був не згоден, бо хоч він рум’яний, блакитноокий, брови ж чорні й кошлаті, ще й майже зростаються на переніссі. Проте відхопив собі гарну й добру дружину, тут не посперечаєшся. Волосся в Еллі кольору добірної соломи на третій день після хорошого врожаю, а з лиця хоч воду пити.

— Я завтра з дому піду, — випалив я. — На світанку за мною прийде Відьмак.

Еллі розцвіла усмішкою.

— То він тебе взяв?

— Поки тільки на пробу, на один місяць.