«Дитя песиголовців»

Рука майстра жанру фентезі Володимира Арєнєва створює переконливий світ, що своїм злободенним єством може конкурувати з дійсністю. Загадки тут відпускаються розважливо, чітко відміряними порціями, як той самий заказаний порох на шальках терезів, і добряче збивають читача з пантелику. Можна тільки уявити, як втішено хихоче автор, маскуючи сліди свого павучого плетива. Зрештою, читач і незчується, як дрібні підліткові проступки привідкриють завісу над катастрофою цивілізаційного масштабу. Ця книжка про жаховиськ різного штибу, про страшних Чужих (у філософському, а не голлівудському значенні), а також про «радіоактивне» зло, що отруює все навколо.

Володимир Арєнєв

Дитя песиголовців

Пролог

Чесна угода

Коли прийшла стара, була ніч — глуха, мертва. Дві хати ще тліли, і от вона вийшла з диму та полум’я між ними, волосся її було сивим, шкіра — сірою, з очей сочився гній. Одіж на ній була білою, з бірюзовими та сердоліковими вставками, — й ані сажа, ані бруд не заплямили її. Простувала стара нечутно, але в лівій руці несла дзвіночок, звичайний, глиняний, час від часу вона струшувала ним — і тоді лунало тихе, мелодійне постукування.

Вони спершу не повірили своїм очам, перезирнулися. Попередні дні видалися непростими. Взвод потрапив у пастку, довелося відступати, на хвості в них висіли місцеві з банди «Худих гулів». Потім у тому клятому селищі Сантехнік підхопив заразу, коли це стало ясно, уже були інфіковані Пінгвін, Махорка, Нарвал, Гвинт та Гриб. На додачу ще мусили дбати про врятованих дітей — хлопчик не хотів ані їсти, ані пити, просто сидів із великим пальцем у роті, а дівчинка розгойдувалася з боку в бік і повторювала: «Йахайахайахайаха…».

Від «Гулів» якось вдалося відбитися, та проблеми на цьому не вичерпалися. Відступали по территорії, яку ніхто у взводі не знав. Капітан привів їх у якесь сільце, але виявилося, хтось уже провів там зачистку буквально перед їхнім приходом. Лишалося два варіанти: негайно іти звідти чи перечекати ніч. Зрештою вирішили ризикнути, Махорка доживав останні хвилини, Грибу теж лишалося не більше години.

Раймонд з Елоїзом стояли на вахті. Чекали будьчого. Коли почули стукання дзвіночка, Раймонд подумав, що це вівця, яка відбилася від отари. Зрадів: свіже м’ясо зараз не завадило би.

Але це була не вівця. Це була стара.