«Чорний Загін»

Чорний Загін (fb2) - Чорний Загін (пер. Виталий Гнот) (Хроніки Чорного загону - 1) 1006K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Глен Чарльз Кук

Глен Кук

Чорний загін

Переклад з англійської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

- -- - - - - -

Увага! Місцями зустрічається ненормативна лексика.

Глава 1: Легат

-- Знамень і чудес не бракувало, -- каже Одноокий. -- Самі собі винні, що невірно тлумачили їх.

Фізична вада Одноокого в жодному випадку не впливає на його дивовижну здатність бачити минуле.

Грім з ясного неба вдарив у гору Некрополь. Блискавка вразила бронзову плиту на гробниці форвалаків і знищила заклинання, що утримувало потвор. З неба падало каміння. Статуї кровоточили. Жреці з кількох храмів повідомили, що у принесених в жертву бракувало серця або печінки. Одна жертва втекла після того, як в неї розпороли живіт, її так і не зловили. В казармі на Роздоріжжі, де квартирували Міські Когорти, перевернулося зображення Теу. Дев’ять вечорів поспіль, десять чорних стерв’ятників кружляли над Бастіоном. Тоді один прогнав орла, що жив на вершині Паперової Вежі.

Астрологи боялися за своє життя і відмовлялися складати гороскопи. Божевільний віщун вештався вулицями і проголошував близький кінець світу. Бастіон позбувся не тільки орла; плющ на зовнішній стіні зав’яв і його місце зайняли нетрі дикого винограду, через які ніколи не пробивалося світло сонця.

Але таке трапляється кожного року. Заднім числом дурні можуть з будь-чого зробити передвістя.

Однак ми повинні були підготуватися краще. В нас було чотири в міру здібних чарівника, які мали вберегти нас від небезпеки, що насувалася – хоча їхніх знань і не вистачало щоб ворожити по нутрощах вівці.

Втім, найкращі віщуни ті, хто робить пророцтва по знаках з минулого. Вони добиваються разючих результатів.

Берил постійно знаходиться в стані крихкої рівноваги, готовий будь-якої миті звалитися в безодню хаосу. Перлина Міст-Самоцвітів була старою, і декадентською, і божевільною, просякнута смородом занепаду і моральної гнилі. Тут тільки дурня здивувала б зустріч з якоюсь потворою ,що нишпорить нічними вулицями Берила.

*****

Я навстіж відчинив всі вікна і молився про хоча б легенький подих з боку гавані, навіть з запахом гнилої риби. Вітерець був настільки слабий, що навіть павутиння не рухалося. Я витер піт з обличчя і скривився на свого першого пацієнта.

-- Знов мандавошки, Патлатий?

Він слабо посміхнувся. Його обличчя побіліло.

-- З животом щось, Док, -- в нього макітра гладенька як яйце страуса. Тому й назвали Патлатий. Я перевірив графік чатових і розклад чергувань. Не побачив там нічого, чого він хотів би уникнути. – Кепська справа, Док. Справді.

-- Гм, -- я набрав професійного вигляду: я знав, що з ним. Не дивлячись на спеку, шкіра в нього була холодною на дотик. – Обідав нещодавно поза нашою їдальнею, Патлатий? – Муха сіла йому на голову і ходила з пихатим виглядом, немов завойовник. Він не зауважив цього.

-- Так. Три, чотири рази.

-- Гм, -- я змішав бридке, молочне зілля. – На, випий. До кінця.

Після першого ковтка, все його обличчя зморщилося.

-- Слухай, Док, я…

Мене пересмикнуло від самого запаху цієї субстанції.

-- Пий, друже. Двоє людей померли перш ніж я приготував це зілля. Тоді Ледар випив і вижив.

Новина про це встигла розійтися. Він випив.

-- Гадаєш це отрута? Кляті Блакитні щось мені підсипали?

-- Спокійно. Нічого тобі не станеться. Так. Схоже, що так.

Мені довелося випотрошити Косого і Дикого Брюса щоб довідатися правду. Це була підступна отрута.

-- Йди положися он там на кушетці, де тебе овіє вітерець – якщо цей сучий син колись надумає з’явитися. І не рухайся. Нехай ліки роблять свою справу.

Я положив його.

-- Розкажи мені, що ти там їв.

Я взяв ручку і таблицю прикріплену до дошки. Те саме я робив з Ледарем, і з Диким Брюсом, перш ніж той помер, і попросив взводного Косого відстежити його шлях. Я був впевнений, що отрута походила з однієї з кількох забігайлівок, які часто відвідували солдати з Бастіону.

Патлатий назвав одне місце, що збігалося з усіма іншими.

-- Бінго! Попалися падлюки.

-- Хто? – Він був готовий зірватися і сам залагодити справу.

-- Лежи. Я йду до Капітана.

Я поплескав його по плечу і виглянув у сусідню кімнату. Цього ранку Патлатий був моїм єдиним пацієнтом. Я пішов в обхід, вздовж стіни Треяна, з якої відкривається вид на порт Берила. На півдорозі я зупинився, поглянув на північ, повз мол, і маяк, і острів-фортецю на море Страждань. Різнобарвні вітрила вкривали мутну сіро-коричневу воду – це каботажні дхау снували павутиною шляхів, які з’єднували між собою Міста-Самоцвіти. Верхні шари атмосфери були нерухомі, важкі та туманні. Лінія горизонту ледь виднілася. Але внизу, над самою водою, повітря рухалося. Навколо острова завжди віяв легкий вітерець, проте він уникав берега мов прокаженого. Ближче до мене, кружляли чайки -- похмурі й сонні; саме такий день чекав на більшість людей.

Ще одне літо на службі в Синдика Берилу, сповнене поту і бруду, невдячна справа – захищати його від політичних конкурентів і недисциплінованих місцевих вояків. Ще одне літо ми надриваємо сраки за нагороду, яка спіткала Патлатого. На плату гріх скаржитися, але праця не тішить душу. Наші давні побратими згоріли б від сорому, побачивши як низько ми пали.

Берил – місто злиднів, однак старовинне та інтригуюче. Його історія це бездонна криниця заповнена мутною водою. Щоб розважитися, я проникаю в її темні глибини, стараюся відокремити факти від вигадок, легенд і міфів. Справа ця нелегка, бо давні історики писали намагаючись догодити можновладцям свого часу.

Як на мене, найцікавіший період – древнє королівство, про яке вціліло найменше достовірної інформації. Саме тоді, під час правління Ніама, з’явилися форвалаки; після десятиліття сповненого страхом їх перемогли і ув’язнили в темній гробниці на горі Некрополь. Відгомін цього страху досі існує у фольклорі; форвалаками матері лякають неслухняних дітей. Зараз вже ніхто не пам’ятає ким були форвалаки.

Я знову вирушив, втративши надію перечекати спеку. Вартові в тінистих будках обмотали шиї рушниками.

Зненацька налетів вітерець. Док поглянув у бік порту. Острів огинав корабель – величезний, незграбний монстр, поряд з яким дхау і фелуки здавалися карликовими. Посеред роздутого чорного вітрила випинався срібний череп. Його червоні очі палали. За його поламаними зубами мерехтів вогонь. Блискуча срібна стрічка оточувала череп.

-- Що це в біса таке? – запитав вартовий.

-- Не знаю, Білосніжка.

Розмір корабля вразив мене набагато більше, ніж показне вітрило. Четверо другорядних чарівників з нашого загону здатні влаштувати незгірше видовище. Однак я ніколи не бачив галери з п’ятьма рядами весел.

Я згадав про свою місію.

Я постукав у двері Капітана. Він не відповів. Я зайшов без запрошення і побачив Капітана, що хропів у своєму великому дерев’яному кріслі.

-- Гей! – заверещав я. – Пожежа! Бунт в кварталі Сліз! Забава біля Східних воріт!

Забава – це генерал, що в минулому майже знищив Берил. Люди досі здригаються, почувши його ім’я.

Капітан не здригнувся. Він і бровою не повів. І не посміхнувся.

-- Ти геть знахабнів, Док. Коли ти навчишся субординації?

Мовляв, йди докучай Лейтенанту спочатку. Не заважай йому дрімати, якщо тільки Блакитні не штурмують Бастіон.

Я розповів йому про Патлатого і свою таблицю.

Капітан зняв ноги зі стола.