«Чужий у Міфгороді»

Чужий у Міфгороді (fb2) - Чужий у Міфгороді 71K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Владимир Казимирович Венгловский

Володимир Венгловський

Чужий у Міфгороді

— Людино, зустрічай, чорт прийшов! — вигукнув Марк Самуїлович Райхер, з'являючись у дверях.

Я злегка сторопів — Марк, котрий зазвичай ходив у костюмах, тепер красувався у білій футболці з написом на грудях: «Ветеран розумової праці», а на голові мав чорного капелюха. У його руках заклично дзенькала строката господарська сумка.

— З глузду з'їхав? — поцікавився я, замикаючи за гостем двері.

— Повністю.

— А це що? — помацав я футболку.

— Львівський сувенір, — посміхнувся Марко. — Їздив на екскурсію до того, як усе тут нає-е-е…вернулося.

— Марку! — розсміявся я. — При дітях у школі ти теж так висловлювався?

— А що діти? Вони більше нас знають. Сашко, на душі у мене сьогодні щось неспокійно. Зайвим себе відчуваю у Міфгороді. Чужим.

Від нього тхнуло спиртним. Я кинув погляд на настінний годинник — і коли він лише встиг? А головне, чим?

Марк підійшов до вікна. Крізь запорошене скло виблискувало сонце. Підвіконням проскакав рудий Злидень, життєрадісно прокричав «цвіньк-цвіріньк», мабуть, згадавши пернате минуле й злетів униз.

— Знаєш, Сашко, досі я вважав це місто своїм, а тепер…

— Дурниці! — перебив я. — Дрібниці й дурниці. Забудь. Чого це тебе коротнуло? Чужий тут я, а не ти. Ти ж тепер чорт у Міфічній Реальності… Як ти сказав? У Міфгороді?

— Вчора ми вирішили перейменувати місто. Неофіційно поки що.

— «Ми», — невесело сказав я. — А людину не покликали…

— Вибач.