«Гаррі Поттер і напівкровний принц»

Джоан К. Ролінґ

Гаррі Поттер і напівкровний принц

(Гаррі Поттер - 6)

Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм. Наш Гаррі, здається, закохався… А тим часом темні сили на чолі з Лордом Волдемортом отримують могутню підмогу…

UxA-olik

«Гаррі Поттер і напівкровний принц»: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА;2007

ISBN 966-7047-29-6

Анотація

Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера

сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм.

Наш Гаррі, здається, закохався… А тим часом темні сили на чолі

з Лордом Волдемортом отримують могутню підмогу…

Джоан Кетлін Ролінґ

Гаррі Поттер і напівкровний принц

Моїй чарівній донечці

Маккензі присвячую

її друковану сестру

- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -

Інший міністр

Наближалася північ, а прем'єр-міністр усе ще сидів у своєму кабінеті, читаючи довжелезну доповідну записку, зміст якої прослизав крізь його мізки, не залишаючи й сліду. Він чекав дзвінка від президента однієї далекої країни, гадаючи, коли ж той сіромаха зателефонує, і відганяв прикрі думки про цей довгий, тяжкий і виснажливий тиждень, тож у голові вже не залишалося місця ні для чого іншого. Що дужче старався прем'єр-міністр зосередитись на сторінці з друкованим текстом, то чіткіше йому уявлялося зловтішне обличчя його політичного опонента. Цей опонент світився того дня у випусках новин, і не просто перелічував усі ті жахіття, що сталися за минулий тиждень (ніби комусь ще треба було про них нагадувати), а й пояснював, що єдина їх причина-помилки уряду.

Пульс прем'єр-міністра частішав від самої думки про такі звинувачення, бо були вони несправедливі й безпідставні. Ну як його уряд міг передбачити, що той міст обвалиться? Це просто обурливо припускати, ніби на утримання мостів не виділялося достатніх коштів. Та ж міст не простояв і десяти років, і найкращі фахівці не могли пояснити, чому він розколовся, кинувши на дно річки десятки автомашин. А як можна натякати на те, що оті два жахливі й скандальні вбивства були скоєні через брак поліцаїв? Або на те, що уряд мав якось передбачити той дивний ураган на заході країни, що приніс стільки лиха людям і майну? А хіба це його провина, що один його заступник, Герберт Чорлі, дозволив собі цього тижня вдатися до невідповідних дій, і тепер, звільнений з посади, значно більше часу проводитиме зі своєю родиною?

- В країні панує зловісна атмосфера,-сказав тоді на завершення опонент, ледве приховуючи вдоволену посмішку.

Так воно, на жаль, і було Прем'єр-міністр і сам це відчував; люди справді здавалися сумнішими, ніж звичайно. Навіть погода була бридка; якась прохолодна мряка посеред липня… щось було негаразд, щось було не так…

Він перегорнув другу сторінку доповідної записки, побачив, яка вона довжелезна, і кинув цю дурну роботу. Потягся й похмуро обвів поглядом свій кабінет. Це було гарне приміщення з чудовим мармуровим каміном, розташованим навпроти високих вікон, наглухо зачинених через несподіване похолодання. Прем'єр-міністр ледь-ледь здригнувся, встав і підійшов до вікна, вдивляючись у мряку, що тиснула на шибки. І тоді, стоячи спиною до кімнати, почув ззаду легеньке кахикання.

Він завмер, опинившись віч-на-віч із власним переляканим віддзеркаленням у темній шибці. Він знав це кахикання. Чув його раніше. Повільно-повільно обернувся до порожньої кімнати.

- Агов? - сказав він, намагаючись надати голосові більшої сміливості, ніж відчував.

На якусь мить він майже повірив, що ніхто не озветься. Однак йому негайно відповів чіткий і рішучий голос - так, ніби хтось зачитував підготовлену заздалегідь заяву. І лунав він - а прем'єр-міністр знав це; щойно почув кахикання - з вуст схожого на жабу чоловічка у довгій сріблястій перуці, зображеного на маленькій брудній картині, написаній олією, що висіла в далекому кутку приміщення.

- Маґлівському прем'єр-міністрові. Терміново потрібно зустрітися. Прошу відповісти негайно. З повагою, Фадж. - Чоловічок на картині питально поглянув на прем'єр-міністра.

- Е-е,-озвався прем'єр-міністр, - послухайте… зараз не найкращий для мене час… розумієте, я чекаю телефонного дзвінка… від президента з…

- Це можна перенести, - миттю відповів портрет. Серце в прем'єр-міністра стислося. Цього він і боявся. -Але я справді волів би поговорити…

- Ми влаштуємо так, щоб президент забув подзвонити. Замість сьогодні - він зателефонує завтра, - пояснив чоловічок- Прошу негайно відповісти панові Фаджу.

- Я… ох, добре, - кволо вимовив прем'єр-міністр. - Так, я зустрінуся з Фаджем.

Він поспішив до письмового столу, на ходу поправляючи краватку. Ледве встиг сісти й надати обличчю, на його думку, спокійного й безтурботного виразу, як за решіткою порожнього мармурового каміна спалахнув яскраво-зелений вогонь. Намагаючись не виказати ані найменшого подиву чи тривоги, прем'єр-міністр спостерігав, як у вогні з'явився тілистий чолов'яга, що крутився швидко, мов дзиґа. За кілька секунд той уже ступив на вишуканий антикварний килим, стріпуючи попіл з рукавів довгої в тонку смужку мантії. У руках прибулець тримав зеленого капелюха-котелка.

- О…, пане прем'єре, - Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, - радий знову бачити вас.

Прем'єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав. Його анітрохи не втішила зустріч з Фаджем. чиї випадкові з'яви. достатньо тривожні самі по собі, найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був помітно виснажений. Він схуд. полисів, посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане Прем'єр-міністрові вже траплялося бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого доброго.

- Чим можу бути корисний?-поцікавився він. нехай-ж потискаючи Фаджеві руку і вказуючи на незручний стілець перед письмовим столом.

- Навіть назнаю, з чого почати.-пробурмотів Фадж, підтяг стільця, сів і поклав собі на коліна зелений котелок. - Що за тиждень, що за тиждень…

- І у вас він був поганий? - холодно запитав прем'єр-міністр, даючи зрозуміти, що йому цілком вистачає власних турбот і Фаджеві неприємності його не обходять.

- Звісно, що так. - зізнався Фадж. утомлено потираючи очі й похмуро зиркаючи на прем'єр-міністра. - Такий самий тиждень, як у вас. Брокдейльський міст, убивства Боунз і Венс… а що вже казати про хаос на заході країни…

- Ви… е-е… ваші люди були… були пов'язані з цими… з цими подіями, так?

Фадж пронизав прем'єр-міністра суворим поглядом.

- Авжеж були. - підтвердив він. - Ви ж. напевно, зрозуміли, що відбувається?

- Я… - завагався прем'єр-міністр.

Саме через подібні манери він так не любив Фаджеві візити. Бо він же. зрештою, прем'єр-міністр, і йому не подобається почуватися якимсь неуком-школяриком. А саме так він почувався від найпершої зустрічі з Фаджем у перший же його вечір на посаді прем'єр-міністра. Пам'ятав її, ніби це сталося вчора, і знав, що згадка про ту зустріч переслідуватиме його до самої смерті.

Він стояв собі у цьому ж кабінеті насолоджуючись своїм тріумфом після стількох років потаємних задумів та інтриг, коли почув, так само, як і сьогодні, кахикання за спиною. Обернувся я побачив, як до нього звертається цей огидний портретик, повідомляючи, що зараз прибуде й відрекомендується міністр магії.

Природно, він тоді подумав, що збожеволів через перенапруження довгої виборчої кампанії. Він був невимовно переляканий, коли до нього заговорив портрет, але то ще були квіточки порівняно з тим, що він відчув, коли з каміна вистрибнув чаклун-самозванець і потиснув йому руку. Він мовчав як риба, доки Фадж люб'язно пояснював про чаклунів з відьмами, що таємно живуть по цілому світі, і запевняв, що вони його не турбуватимуть, бо Міністерство магії взяло на себе відповідальність за всю чаклунську громаду і стежить, щоб немагічне населення нічого про них не дізналося. Це була, за словами Фаджа, непроста робота, яка охоплювала все-від інструкцій про користування мітлами до нагляду за популяцією драконів (прем'єр-міністр пригадав, як після цих слів він ухопився за стіл, щоб не впасти). А ще Фадж тоді по-батьківському поплескав ошелешеного прем'єр-міністра по плечу.