«Заложна душа»

ƒмитро Ѕ≥лий

«јЋќ∆Ќј ƒ”Ўј

–оман

-------------------------

(украњнська іотика з елементами непрочитаних лекц≥й)

Ђ...серед малорос≥¤н одним ≥з найстрашн≥ших закл¤ть вважаЇтьс¤ закл¤тт¤ "заложноњ душ≥", коли людина, що не може виконати своЇњ прис¤ги, стаЇ приреченою на в≥чн≥ муки небутт¤, ¤кщо не передасть ≥ншому т¤гар¤ свого потойб≥чного прокл¤тт¤ ≥, таким чином, не поновить нав≥чно своЇ страшне приреченн¤...ї

ѕ. ул≥ш. Ђ«аписки о ёжной –усиї 3 частина.[1]

...ѕ≥д ранок гучна асамбле¤ у пишному нам≥сницькому палац≥ м≥ста, щойно упокоЇного п≥сл¤ мазепиноњ смути, д≥йшла свого апогею. √ост≥ встигли добр¤че перепитис¤ Ч оф≥цери м≥ського гарн≥зону вже мало що т¤мили у безк≥нечних блюдах, що розносили моторн≥ служниц≥, ледь встигаючи ковтати пахуч≥ меди та гор≥лку, та намагались тих служниць за пишн≥ принади ухопити... ѕолковники новообраного гетьмана —коропадського вихвал¤лис¤ своЇю в≥рн≥стю ¬еликому —амодержцю ≥ вкотре допов≥дали про своњ заслуги у викорененн≥ нещодавньоњ зради [2]. ћузики ≥тал≥йського квартету чесно в≥дробл¤ли золот≥ черв≥нц≥ з нам≥сницькоњ скарбниц≥, граючи солодкав≥ квартети. ¬олоськ≥ та семигородськ≥ вина, густ≥ мальваз≥њ, зап≥канки та наливки лилис¤ р≥кою, у здоровенних барилах п≥нилос¤ бурштинове пиво, жбани та кор¤ки ≥з хл≥бною гор≥лкою здавалис¤ невичерпними, ≥ вже не один оф≥цер чи гетьманський старшина застигли б≥л¤ них ≥з велетенськими м≥д¤ними остзейськими кухл¤ми у руках, пов≥сивши хм≥льн≥ голови. ¬елику к≥льк≥сть полеглих, немов в≥д свейськоњ картеч≥, п≥д парами винними уносили спритн≥ нам≥сницьк≥ гайдуки на дв≥р, де полегл≥ блювали у зелен≥ кущ≥. ќбличч¤ маснилис¤ в≥д жирних страв, що громадилис¤ на велетенських тарел¤х. —отн≥ св≥чок ¤скраво осв≥чували простору залу, де все крутилос¤ у п'¤ному безлад≥: де≥нде гойдалис¤ розхристан≥ мундири ≥ л≥тали оксамитов≥ рукава жупан≥в; там сипали амстердамську пудру ≥з суконь весел≥ дами паризького балету й пилом зд≥ймалос¤ миргородське борошно над довгими перуками; на одному к≥нц≥ столу хапалис¤ за рап≥ри, а в ≥ншому пили здоров'¤ самодержц¤ ≥ за впокоЇнн¤ ћалорос≥њ; там танцювали краков'¤к, а там менует, там верещали ж≥нки, а там рев≥ли старих ландскнехтських п≥сень гессенськ≥, саксонськ≥, французьк≥, іанноверськ≥, швейцарськ≥, англ≥йськ≥ та ломбардськ≥ оф≥цери рос≥йськоњ арм≥њ.

¬р¤ди-годи вс≥ погл¤ди зверталис¤ до почесного центру довгого каре дубових стол≥в, де сид≥ли господар≥ нечуваного бенкету, св≥тл≥ший кн¤зь •аі≥н Ч один з найулюблен≥ших вельмож ≥ радник≥в ¬еликого √осудар¤ та господар палацу ≥ всього м≥ста, жалуваного йому за щиру послугу у викорененн≥ вогнем ≥ зал≥зом мазепинськоњ смути Ч ≥ нам≥сник, жалуваний великими маЇтками, почест¤ми ≥ двор¤нським титулом, сам пан √орлач. ’удий •аі≥н давно вже був п'¤ний, але звичний до царських пол≥тес≥в у ћонплезир≥, добре тримавс¤ на коротких ногах у б≥лих панчохах ≥ голландських туфл¤х; що ж до пана √орлача, то був в≥н ≥з себе огр¤дний, в обов'¤зковому кармазиновому жупан≥ ≥з блакитним черезпл≥чником јндр≥¤ ѕервозванного. ћав нам≥сник набр¤кле червоне обличч¤, довг≥ руд≥ вуса, ≥ чуприну, п≥дстрижену п≥д глек. ѕив гор≥лку Ч чару за чарою, на диво, не п'¤н≥ючи, т≥льки оч≥ його все б≥льше наливалис¤ темною кров'ю.

 оли вже гост≥ були без т¤ми в≥д п'¤нких веселощ≥в, найв≥рн≥ший гайдук нам≥сник≥в, волох Ћупул, вловив непом≥тний рух √орлача, вийшов на середину зали, витр≥щив здоровенн≥ чорн≥ оч≥, зворушив вуса кольору воронового крила, поправив криву перську шаблю на шк≥р¤ному черес≥ ≥ щосили грюкнув окутим к≥нцем держака алебарди по мармуров≥й п≥длоз≥. √урк≥т покотивс¤ залою, ≥ дехто з гостей здивовано озирнувс¤ на зарозум≥лого пахолка, але той прийн¤в ≥з рук вартового івард≥йц¤ т¤жку старовинну фузею, преспок≥йно запалив ін≥т, дочекавс¤, коли полум'¤ ≥з тр≥ском с¤гне замка, ≥ пальнув у стелю. Ўирокий ствол порхнув б≥лим димом Ч ≥з розц¤цькованоњ вишуканим розписом та л≥пниною ст≥ни на голови гостей посипалась крейда та покришений г≥пс. Ќа таке неподобство дес¤тки рук схопилис¤ за шабл≥ та рап≥ри й дес¤тки очей повернулис¤ до господар≥в, немов питаючись Ч а чи не зарубати дурного холопа? ѕерел¤каний квартет збивс¤ й на останнЇ видав ¤кийсь дивний зиізаіуватий акорд... ¬т≥м, св≥тл≥ший кн¤зь поблажливо махнув на гостей рукою ≥ хитаючись ≥з золотою чарою п≥дв≥вс¤. ¬ той же час галас притих, ≥ т≥льки забулькали хм≥льн≥ струмки у чари, кухл≥ й кор¤ки. ћилостиво дочекавс¤ кн¤зь повноњ тиш≥, мацнув за старою звичкою голене п≥дбор≥дд¤, але бороди бо¤рськоњ там не знайшов, головою у н≥мецьк≥й перуц≥ покрутив ≥ почав свою прощальну промову:

Ч ѕанове √ост≥, оф≥цери івард≥йськ≥ та арм≥йськ≥, старшина малорос≥йська та гетьманська, вс≥Їю душею справ≥ √осудар¤ в≥ддана, а найперше ти, пане господарю славетний √орлач! –≥к минув, ¤к разом здолали ми ≥з т¤жкими трудами нашест¤ богомерзенних свењв ≥ зраду п≥длу анатемського ≤вашка ћазепи та кл¤тих запорог≥в. “¤жко нам сталос¤, але з допомогою Ѕожою та в≥рн≥стю малорос≥йською, ворога ми побороли ≥ в ћалорос≥њ лад та спок≥й навели, задл¤ блага сп≥льного. ¬с≥ ми пам'¤таЇмо, ¤к пан √орлач в≥рним ск≥петру залишивс¤ ≥ ревно зраду з ¬≥тчизни нашоњ викоренив. «а те ¬семилостив≥йший √осудар наш, службу вашу не забув ≥ обдаруЇ вас ще б≥льшими благами, а присутн≥х новими прив≥ле¤ми та жалуванн¤м! ¬≥ват вам, пане √орлач, й в≥ват вам, панове гост≥!

Ч ¬≥ват!!! Ч ревнули гост≥, немов схопилис¤ в атаку Ч ≥ бенкет закружл¤в ≥з новим запалом. ј за в≥кнами палацу затр≥скот≥в феЇрверк, гучний ≥ ¤скравий, ≥ темне небо враз розцв≥тив фарбами...

Ч ј ≥ добре у тебе, якове ќпанасовичу, Ч милостиво спираючись на гостинну руку господар¤, промовив кн¤зь •аі≥н, т¤жко виход¤чи з-за столу, Ч х≥ба що не чув ¤ у тебе сп≥в≥в малорос≥йських, ¤к≥ Ї вельми солодкозвучн≥ дл¤ вуха нашого.

Ч «автра до палацу нашого прибудуть найкращ≥ сп≥вц≥ полков≥, до р≥зних дотепних штук удатн≥, а ще ≥ д≥вчата тут дуже гар¤ч≥, Ч ≥з готовн≥стю в≥дпов≥дав господар, бережно провод¤чи гост¤ до виходу, де вже чекали муштрован≥ лакењ, аби в≥двести до найкращоњ опочивальн≥ палацу.

Ч ≤ за що люблю ¤ тебе, любий якове ќпанасовичу, так це за в≥рн≥сть твою та передбачлив≥сть! Ч розчулено промовив •аі≥н ≥ щиро, по-братерськи, розц≥лував нам≥сника в обидв≥ щоки, пр¤мо у товст≥ червон≥ губи, захитавс¤, але вже був п≥дхоплений над≥йними руками льокањв, що понесли його до покоњв.

“им часом нам≥сника обступили гост≥, т¤гнули до нього келихи ≥ прис¤гали у в≥чн≥й в≥дданост≥ та вд¤чност≥.

Ч ѕ'ю до вас, гост≥ люб'¤зн≥, Ч гул¤йте, бенкетуйте, музик слухайте соб≥ на рад≥сть, а ¤ вже старий, п≥ду в≥дпочину, Ч в≥дпов≥дав њм нам≥сник ≥ в супровод≥ гайдук≥в, вд¤чно киваючи до прот¤гнутих келих≥в, п≥д здравиц≥ "ѕрост!" та "¬≥ват!" покинув залу.

* * *

ѕалац будували ≥тал≥йськ≥ арх≥тектори дл¤ √орлачевого попередника, полковника опального гетьмана. ѕалац був великий, двоповерховий, ≥з розписами та барельЇфами, немов чар≥вною силою перенесений в≥д берег≥в веселоњ ‘ранц≥њ та ¬енец≥њ до химерноњ √етьманщини. ”т≥м, перший господар палацу, так ≥ не встигнувши насолодитись окрасами своЇњ бароковоњ резиденц≥њ, сконав на диб≥, зас≥чений канчуками за причетность до мазепинськоњ зради, а новий нам≥сник, маючи ≥нш≥ турботи, надто палацом не переймавс¤. Ќа те були в нього в≥рн≥ слуги.

ѕров≥вши кн¤з¤, √орлач пройшов у супровод≥ Ћупула ≥ двох гайдук≥в до своњх покоњв Ч дв≥йко здоровезних лейб-івард≥йц≥в ≥з протазанами виструнчилис¤ б≥л¤ дверей при його наближенн≥. Ќам≥сник кивнув Ћупулу:

Ч –озпор¤дис¤, щоб мен≥ до спальн≥ д≥жечку гор≥лки поставили, а ¤ тим часом ще дечого покуштую.

Ћупул щось гортанно крикнув гайдукам ≥ зник у темр¤в≥, а гайдуки п≥дхопили з≥ ст≥н кандел¤бри з накип≥лими св≥чками та п≥шли за √орлачем, ¤кий, п'¤но хитаючись, човгав попереду.

ћ≥нливе с¤йво в≥д св≥чок у кандел¤бр≥ кидало на ст≥ни три похмур≥ т≥н≥. Ќам≥сник ≥ гайдуки минули довгий звивистий коридор ≥з гобеленами та венец≥йськими картинами ≥ спустилис¤ сходами у к≥мнату, щедро прикрашену вишуканою зброЇю ≥ рицарськими панцирами. “ут один ≥з слуг, чорновусий угрин, покрутив щось за крилатим гусарським панциром Ч ≥ частина ст≥ни ≥з зображенн¤м ¤коњсь фатальноњ битви м≥ж христи¤нським воњнством ≥ бусурманами, рипл¤чи, розвернулас¤, в≥дкриваючи темне провалл¤. ¬ологий прот¤г з отвору хитнув вогники на кандел¤брах. ќч≥ нам≥сника розширилис¤, в≥н вихопив св≥чку з рук гайдука ≥ ступив на невидим≥ сходини. —луги залишилис¤ б≥л¤ отвору, обличч¤ њх закам'¤н≥ли.

ќсв≥тлюючи соб≥ шл¤х, нам≥сник пов≥льно спускавс¤ грубо витесаними кам'¤ними сходами вниз. ¬≥н хрипко дихав, примарний блиск св≥чок вихоплював викладен≥ дубовими колодами ст≥ни п≥дземелл¤, з ¤ких стирчали зал≥зн≥ гаки. Ќарешт≥, √орлач опинивс¤ перед дверима, припнутими важким засувом. ѕан нам≥сник легко в≥дсунув засув, в≥дчинив двер≥ й опинивс¤ у невелик≥й комор≥. —т≥ни њњ були зав≥шан≥ турецькими килимами, посередин≥ сто¤в невеличкий ст≥л ≥ широке л≥жко, заслане б≥лими вовчими шк≥рами.