««Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори»

Іван ФРАНКО

«ПІД УКРАЙНИ ЄДНАЙМОСЬ ПРАПОР!»

Вибрані твори

На висоті, де видно світло…

Є вчені, що знаються не на одній якійсь науці, а мають великі напрацювання у багатьох галузях знань. Є люди, наділені унікальним літературним талантом. Є особистості, що стали знаменитими публіцистами, організаторами преси чи громадськими діячами. Всі ж, без винятку, зазначені характеристики можна докласти до непересічної постаті Івана Яковича Франка. Його обдаровання різностороннє, а знання енциклопедичні. Ще за життя сучасники міркували над феноменом Франкової «універсальності».

У листі до І. Франка Леся Українка згадувала, як під час перебування у Львові дискутувала із знайомими галицькими інтелігентами: «Вони говорили про Вашу „універсальність“ і раділи, що у нас є такий талан — белетристичний, науковий, поетичний, публіцистичний, практичний і т. д., все в одній особі. Я ж нарікала, що наше життя вимагає від одної особи стількох цнот заразом…» Тоді, у 1903 р. українська справа, як підкреслила Леся Українка, воістину вимагала титанічних зусиль, а значить і титанічних особистостей. Таких, як І. Франко.

Годі й казати, найбільше видання Франкових творів налічує 50 (!) томів. Але навіть не це вражає, а те, що воно далеко не повне! Адже в радянські часи (саме тоді вийшов п’ятдесятитомник) були заборонені поезії «Розвивайся ти, високий дубе…», «Не пора», «Гей, Січ іде!» та інші твори, в яких на повну силу лунає заклик боронити Україну, повстати за її незалежність, вільний, ніким не скутий розвиток.

Це — головна ідея його життя. Служіння Україні було для І. Франка особистим обов’язком, довічним боргом Батьківщині: «Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього свого життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатися на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм — то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі». Це «ярмо», звісно, не раз боляче муляло його плечі, але він ніс його уперто, з гідністю …