Віктор Суворов
Її ім’я було ТАТЬЯНА
Хроніка «Великого десятиліття»
КНИГА ПЕРША
Бездарний і безпрецедентно жорстокий маршал Жуков не залишив після себе жодної хоч трохи самостійної та цінної військової думки, не спланував і не провів жодної операції, де бодай якусь роль відігравало військове мистецтво, перегравання ворога полководницьким умінням.
Лише значною перевагою в живій силі, техніці, боєприпасах, пальному. Лише загибеллю солдатів, що була в багато разів більшою, ніж у ворога.
Він, безперечно, вмів одне: за будь-яку ціну домагатися виконання своїх наказів, незважаючи на безглуздість і кров.
Але Росії потрібен великий полководець у виграній війні!
Тоталітаризм ефективніший за демократію в тому, що стосується брехні та насильства. Однак демократія ефективніша за тоталітаризм в економіці, і це, зрештою, виявилось для СРСР фатальним. Урок краху СРСР полягає в тому, що ефективна економіка перемогла ефективне насильство.
НЕОБХІДНЕ ПОЯСНЕННЯ
13 вересня 1953 року Микита Сергійович Хрущов обійняв посаду Першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (ЦК КПРС).
13 вересня 1963 року минуло десять років його правління. Напередодні цієї дати комусь із придворних підлабузників спала на думку щаслива ідея заявити, що пройдуть століття, але кожне наступне покоління людей на всій планеті з хвилюванням і вдячністю згадуватимуть ці роки й називатимуть їх «Великим десятиліттям».
Ідею було підхоплено, повторено і підсилено всіма радянськими газетами та журналами. Про «Велике десятиліття» з трибун конференцій і з’їздів заговорили вожді найвищого рангу. У всіх кінотеатрах Радянського Союзу повторювали фільм «Наш Микита Сергійович», що вийшов на екрани 1961 року. Про «Велике десятиліття» кожен день сурмили диктори радіо й телебачення. Термін цей став абсолютно офіційним, увінчавши тріаду поряд із двома іншими:
Велика Жовтнева соціалістична революція,
Велика Вітчизняна війна,
«Велике десятиліття».
Це тривало рівно 13 місяців. 13 жовтня 1964 року внаслідок змови Хрущова було скинуто з усіх посад і відправлено на пенсію.
«Велике десятиліття» вмить перетворилося на «період волюнтаризму». При цьому не годилося називати волюнтариста на ім’я. На два десятиліття Хрущов і весь період його правління випали з нашої історії. Про «Велике десятиліття» не писали книг і статей, не знімали фільмів, не складали поем і пісень.
Новий правитель нашої країни Маршал Радянського Союзу, чотири рази Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці товариш Леонід Ільїч Брежнєв був напрочуд талановитою людиною. Він поєднував посади Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Верховної Ради СРСР, Голови Ради оборони СРСР. Окрім цього, писав книги, за які удостоївся Ленінської премії з літератури.
Так-от, у трьох книгах Брежнєва про передвоєнний період, війну, повоєнне будівництво, освоєння цілинних земель Хрущова зовсім не згадано. Якщо вірити «правдивим» книгам Брежнєва, то слід визнати, що ніколи не було ніякого Хрущова.
Хоча саме Хрущов звернув увагу на молодого інженера Брежнєва та довів його до найбільших владних вершин.
Хоча перед війною, напочатку війни та в післявоєнний період Хрущов був безпосереднім начальником Брежнєва.
Хоча під керівництвом генерал-лейтенанта Хрущова генерал-майор Брежнєв брав участь у державному перевороті й арешті Маршала Радянського Союзу Берії.
Хоча підйом цілинних земель — це витівка Хрущова. Брежнєв керував освоєнням цілини під особистим контролем Хрущова.
Хоча в часи «Великого десятиліття» Брежнєв був найвдданішим хрущовцем.
Хоча Брежнєв разом із Хрущовим брали найактивнішу участь у поваленні Маршала Радянського Союзу Жукова.
Хоча Брежнєв у часи «Великого десятиліття» отримав свою першу «Золоту зірку».
«Велике десятиліття» — дивовижний пласт нашої історії.
Мій план — написати три книги про час правління Хрущова: «Її ім’я було Татьяна», «Облом», «Кузькіна мать».
Для того щоб зрозуміти, ким був Микита Хрущов, ким були його найближчі сподвижники, необхідно кинути побіжний погляд на події, які передували «Великому десятиліттю».
29 липня 1939 року старший майор державної безпеки Іван Олександрович Сєров був призначений на посаду заступника начальника Головного управління державної безпеки — ГУДБ НКВС СРСР. Старшому майору держбезпеки було тридцять три роки. Звання старшого майора держбезпеки відповідало армійському комдиву — по два ромби в петлицях.
Посаду заступника начальника ГУДБ Сєров обіймав лише місяць — упродовж серпеня 1939 року. За цей місяць Сєров зробив щось таке, що спонукало Сталіна до щедрої винагороди.
У системі НКВС найвищий пост за межами Москви — Народний комісар внутрішніх справ України. Господарем України на той час був Микита Сергійович Хрущов. Офіційний титул — Перший секретар ЦК КП України.
31 серпня 1939 року Сталін підняв слухавку і поцікавився, чи не заперечує товариш Хрущов проти призначення Івана Олександровича Сєрова на посаду Наркома внутрішніх справ України.
Сталін міг би не питати думки Хрущова, але він був людиною мудрою, умів, коли потрібно, виявити повагу до своїх підлеглих.
Чи міг Хрущов заперечувати? Адже про Сєрова він не знав зовсім нічого — той з’явився в НКВС зовсім нещодавно.
Що саме зробив Сєров на посту заступника начальника ГУДБ НКВС СРСР, Сталін Хрущову пояснювати не став. Але якщо Великий Вождь уважав за можливе та необхідне призначити бійця таємного фронту на найвищу чекістську посаду за межами Москви на знак подяки за один лише місяць служби на попередній, і без того вельми високій, посаді, то так тому й бути.
Наступного дня, 1 вересня 1939 року, Німеччина напала на Польщу.
2 вересня 1939 року до Києва прибув Сєров. З вокзалу — прямо до ЦК КП України, щоб відрекомендуватися Хрущову.
Посада Народного комісара внутрішніх справ України була проклятою. Утім як і решта посад у НКВС.
Першим шефом НКВС України був комісар держбезпеки 1-го рангу Всеволод Аполлонович Балицький. Його заарештували того дня, коли йому виповнилося сорок п’ять років, розстріляли.
Потім цю посаду обіймав комісар ДБ 2 рангу Ізраїль Мойсейович Леплевський. Його заарештували та розстріляли у віці 42 роки.
Вільне місце зайняв комісар державної безпеки 3-го рангу Олександр Іванович Успенський. Йому було тридцять шість років, коли він, зрозумівши, куди хилиться справа, зник. Своє зникнення Успенський видав за самогубство, залишивши на робочому столі записку: «Труп шукайте в Дніпрі». Однак від каральної руки пролетаріату не втечеш. Записці не повірили. Успенського оголосили у всесоюзний розшук. За півроку спіймали та розстріляли.
Чітко проглядалася тенденція: кожен новий шеф НКВС України є молодшим за віком від свого попередника й на ранг нижчим за званням. А кінець у всіх — один. Тут теж тенденція.
Упродовж року посада була вакантною. Командували ТВО — тимчасові виконувачі обов’язків[1].
І ось до Києва призначено нового наркома. Відповідно до тенденції, він — молодший за своїх попередників і звання в нього — старший майор ДБ. Якщо так і далі буде, шефом НКВС України доведеться призначати двадцятирічного лейтенанта державної безпеки й розстрілювати відразу ж після вступу на посаду.
Хоча Сєров міг стати винятком із правила.
Хрущов прийняв нового наркома поза чергою, розпитав про здоров’я, сім’ю, плани на майбутнє, поцікавився, що думає вище керівництво НКВС про напад Німеччини на Польщу, чи виконає Великобританія взяті на себе зобов’язання виступити на боці Польщі.
Старший майор ДБ впевнено відповів, що виконає.
3 вересня 1939 року Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині.
4 вересня 1939 року Народному комісарові внутрішніх справ України Івану Олександровичу Сєрову було присвоєно звання Комісара державної безпеки 3-го рангу.
17 вересня 1939 року війська Червоної Армії перейшли кордон Польщі. І Хрущову, і Сєрову довелося наполегливо працювати над тим, щоб громадян приєднаних територій зробити «щасливими», змусивши їх «полюбити» свою нову Батьківщину, що звалася Союз Радянських Соціалістичних Республік. Рецепт простий і надійний: знищити поганих, тоді залишаться лише хороші.
Товариша Хрущов у цьому питанні мав значний досвід.
Сєров Іван Олександрович — Нарком внутрішніх справ України, комісар державної безпеки
1937-го року товариш Сталін дав першим секретарям областей, країв і республік дозвіл на винищення ворогів, які заважають будувати «світле майбутнє». Кожному визначив норму. Проте секретарям цього виявилося замало.
«Тут-таки до Політбюро ЦК пішли прохання від всіх секретарів — кому і скільки осіб потрібно розстріляти чи посадити. Цікаво, що першим по кровожерливості був Микита Сергійович Хрущов. Збереглися документи: 1937-го року в Московській області він зумів знайти 20 тисяч «куркулів», що підлягають розстрілу. Звідки їх стільки в Підмосков’ї, до того ж через п’ять років після колективізації? Те ж саме він повторив на Україні».
Слід мати на увазі, що 1953 року Хрущов став господарем Радянського Союзу й передусім наказав прочистити архіви, знищуючи будь-які сліди своєї активної діяльності. Те, про що розповідає «Червона зірка» і що лише випадково, через недогляд, збереглося, — непряме свідчення особистого внеску Хрущова в боротьбу проти ворогів народу.
Комментарии к книге «Її ім’я було Татьяна», Виктор Суворов
Всего 0 комментариев