«Міркування про антисемітизм, сіонізм і нацизм»

Михась КУКОБАКА,

білорус-дисидент

Міркування про антисемітизм, сіонізм і нацизм

Я давно помітив, що різні сіоністські й підконтрольні їм «демократичні» видання крикливо обурюються за найменшу критику політики Ізраїлю або сіонізму. Особливо ненависні сіоністам-нацистам деякі, поки ще незалежні європейські й національно орієнтовані газети України. Як у прислів’ї: «На злодію і шапка горить». На жаль, Ізраїль давно вже став схожим на карликову гітлерівську Німеччину, але не менш небезпечну через наявність найсучасніших засобів знищення, а також відсутність усяких моральних принципів у проведенні внутрішньої й зовнішньої політики.

Пропонована стаття написана в Чикаго, в лютому 2002 року. На жаль, її актуальність не зменшилася. Декілька місяців я аналізував просіоністську російськомовну пресу в США і побачив реальне життя у цій країні. Гадаю, я знайшов відповіді на низку гострих питань. Мої міркування не залишуть байдужими будь-якого читача, незалежно від його віросповідання й політичної орієнтації. Насамперед вони будуть корисні самим євреям, оскільки основані лише на фактах, взятих із сіоністських джерел у різних американських російськомовних виданнях. На жаль, в Ізраїлі, США й навіть у Росії ця стаття не була опублікована. Втім, дивуватися тут нема чому. Статтю можна назвати так: «Ізраїль — історична батьківщина нацизму».

СЕМІТИ Й АНТИСЕМІТИ

Спочатку відповімо на кілька «наївних» питань.

Отже, хто такі семіти? Начебто проста відповідь: група народів на Близькому Сході, яка має спільне мовне коріння, загальні етнографічні й антропологічні ознаки. Підкреслимо, не один народ, а група народів. Як, наприклад, слов’яни, германці чи інші мовні групи. Як правило, такі народи — територіальні сусіди. Араби — найчисельніший із семітських народів. Другий — євреї. Євреї становлять менше ніж 10 % від загальної кількості семітів. Або, якщо сказати точніше — «люди, які називають себе євреями». Чому введений такий термін — пояснимо трохи пізніше.

Тепер наступне «наївне» питання: а хто такі антисеміти? Проста відповідь. Антисеміти — люди іншої мовної групи, які нешанобливо або недоброзичливо ставляться до семітських народів. Не до одного народу, а до всієї семітської групи народів. Тобто до арабів, євреїв й ін.

Звернемося до аналогій. Скажімо, поляк історично не любить росіянина за три або чотири спроби знищення Польської держави і за багаторічне поневолення свого народу. Росіянин — через свою імперську свідомість — не любить поляка за те, що Польща зуміла вирватися з «обіймів» Москви й успішно розвивається на заздрість «великому» російському народу. Також через злопам’ятство, яке культивується за те, що польський король 400 років тому на короткий час захопив Москву.

Усім відомі й мотиви, за якими мусульмани-чеченці ненавидять християн-росіян, але поважають християн-поляків і жителів Прибалтики. Приміром, християни-естонці не люблять християн-росіян, але поважають мусульман-чеченців. Чи буде правильно в цьому випадку росіян, поляків, естонців і мусульман-чеченців називати «слов’янофобами» або «анти-слов’янами»? Очевидний абсурд. А от «русофоб» або «антиполяк» — більше відповідає логіці. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що «слав’янофобії» у світі не існує. Тепер ближче до основної теми.

В американській «російськомовній» пресі й тим більше в ізраїльській, слова «антисеміт» й «антисемітизм» повторюються найчастіше. В антисемітизмі звинувачують будь-яку людину, яка співчуває семітам-арабам. За умови, якщо він критикує сіоністське керівництво Ізраїлю. В антисемітизмі звинувачують і арабів, які співчувають побратимам у Палестині. Але ніхто не називає антисемітами ізраїльських керівників, як і політиків інших держав, які всіляко ображають і принижують семітів-арабів, і офіційно визнаних керівників Палестини. Проізраїльська преса дозволяє собі звинувачувати в антисемітизмі навіть Держдепартамент США й країни Європейського Союзу, якщо вони дорікають Ізраїлю у надмірній жорстокості стосовно семітів-арабів на окупованій території Палестини. Доходить до маразму, коли в антисемітизмі звинувачують навіть самих євреїв, які не схвалюють політику Тель-Авіва.

Що це? Елементарне неуцтво? Безграмотність? Навряд чи головного редактора чиказької газети «Новий світ» пана Етмана можна вважати невігласом. Як і редакторів, журналістів і постійних авторів майже всіх «російськомовних» (читай «єврейських») газет Америки. От імена «навмання»: Семен Іцкович, Сай Фрумкін, Ілля Генн, Авігдор Ескін, Анатолій Зиньківський, Семен Херсонський, Семен Ліфшиц, Вілен Люлечник, Григорій Серебрянський, Олександр Димшиц, Борис Шустеф, Олександр Лейдерман і багато ін. Це ж стосується і телеведучих «російських» програм, на зразок Ігоря Газарха, пана Треппалера та ін. Рідкісними винятками можна вважати лише декілька журналістів (і то, з певними застереженнями). Це Вікторія Мунбліт і Юрій Ростов. Ну, і можливо, Михайло Смєхов. Ще складніше звинувачувати в безграмотності або неуцтві професорів Ієрусалимського університету, таких як Вольф Московіч і Роберт Вістріх та багато інших.

Чи можна уявити собі щось схоже серед інших споріднених націй? Звернімося знову до аналогії. Скажімо, росіянин назве українця «хохлом», а білоруса — «бульба-шом». У відповідь почує: «Сам кацап!» Але нікому з них не спаде на думку звинувачувати один одного в «слов’яно-фобії». Вони народи-«брати». Незважаючи на всі історичні розбіжності й претензії. Такими ж народами-«братами» є євреї й араби. Значить, ці «вольності» з підміною понять, перекручуванням змісту термінології робляться для свідомого обману читачів і слухачів. Але з якою метою? Спробуємо відповісти.

АНТИСЕМІТИЗМ — ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІЗРАЇЛЮ

Єврей-антисеміт — чи можливе таке? У середині 70-х років я був досить близько знайомий з деякими найавторитетнішими сіоністами Білорусі. Певною мірою навіть співпрацював із ними. Якось один із них, Ратнер Ілля Абрамович запитав мене, лукаво посміхаючись: «А от скажи, Михайло, хто, по-твоєму, у країні най-най-антисеміти?» Питання здалося занадто «простим» і це насторожувало. Пом’явшись, я почав мимрити щось про державну політику радянського керівництва, про КДБ… «Та ні, дурниця все це! — нетерпляче перервав мене співрозмовник. — Справжні антисеміти — це самі євреї!» Я делікатно промовчав.

Пізніше не раз подумки повертався до цієї розмови. Дотепер шкодую, що не вистачило мені «безтактності» і скрупульозності випитати, що мав на увазі цей розумний чоловік, фізик за освітою. Можливо, мав на увазі людей, які, будучи «євреями», поводилися по-хамськи, шахраювали. Провокуючи тим самим недоброзичливість навколишніх до всієї громади. Але шахраї і хами є в будь-яких націях. Може, Ілля Абрамович мав на увазі щось інше?..

За рік життя в Америці я знайшов відповідь на свої питання. Як це не дивно на перший погляд, але переважна більшість людей, «які називають себе євреями», ними не є. І, тим більше, практично ніхто з них, на психологічному рівні, не відчуває себе представником семітського племені, спорідненого з арабами.

Мало того! Навіть на невеликій території Ізраїлю (разом з окупованими землями) немає єдиних націй. Є російські «євреї», є грузинські, азіатські, африканські, західноєвропейські. І всі вони намагаються при можливості відокремитися один від одного. Вже лунають скарги на прояви «антисемітизму» у самому Ізраїлі одних «євреїв» до інших. Що ж пов’язує всю цю різноплемінну спільність?

Насамперед меркантильні інтереси. Тобто бажання матеріально влаштувати життя краще, ніж на своїй колишній батьківщині, звідки емігрували. Другий мотив для консолідації — «ідейний». Це іудаїзм або сіонізм (що одне й те ж). Точніше, їхній симбіоз, в основі якого лежить ідея «боговибраності» єврейських націй. Однак ідеологія вибраності не передбачає визнання рівноправності ще з кимось. Для консолідації будь-якої спільноти існує перевірений метод. Це створення образу ворога. Сіоністська пропаганда таке завдання успішно вирішує, постійно протиставляючи «євреїв» іншому світу. Насамперед арабам.

Таким чином, ідеологи сіонізму свідомо підмінили значення терміна «антисемітизм», зробивши його ідентичним поняттю «антиєврей». Про арабів, одну з найчисельніших семітських націй «забули», тим самим відмовивши їм у праві вважатися семітами. Але, протиставивши себе арабам, сіоністи, власне кажучи, звели антисемітизм у ранг державної політики. Звинувачення в антисемітизмі у вустах сіоністів нагадують відомий злодійський прийом, коли злочинець, стягнувши портмоне, кричить: «Тримай злодія!», вказуючи на сторонню людину.