«Непотрібність великоруської літ. для України і для слов'янщини»

Іван Нечуй-Левицький

Непотрібність великоруської літ. для України і для слов'янщини :

 Частина 1

Був час, коли Україна й Великоросія мали і могли мати одну загальну літературу, і той час тягнувся довго й довго, кілька сотень літ.

Найдавніший період літератури на Україні був візантійсько-болгарський. Давній Київ був тодішнім літературним центром. Християнство поперед усього перейшло з Греції в Київ, а з християнством перейшло з Греції та з Болгарії і візантійсько-болгарське письменство. Болгарська книжність розвилася поперед усього на Україні: там появились твори київських митрополитів: Іларіона, Леонтія, Іоанна II, проповіді св. Феодосія Печерського, Кирила Туровського, літопись св. Нестора, поученіє Володимира Мономаха, "Руська Правда", "Слово о полку Ігореві" і т. д. З Києва болгарська книжність пішла на далекий північний край, в Новгород, в Суздаль, у Владимир на Клязьмі, пішла сама, без присилування. Літературне діло в ті давні добрі часи робилось само по собі, без офіціяльного присилування, йшло куди хотіло і куди могло. Літературний язик був не народний, а чужий, болгарський, він був разом з тим і церковним язиком як на Україні, так і в Великоросії, і дуже було натурально, коли книжки, написані на Україні, переходили в Великоросію, а з Великоросії йшли, навпаки, на Україну. Всі книжки були написані однаковим ненародним язиком , і читали їх тільки духовні, бояри та князі. Не вважаючи на ясні сліди українського язика й народного духу в "Слові о полку Ігореві", в літописі Нестора і в інших українських літописях, все-таки сі твори написані язиком однаковим з язиком творів Північної Русі. В XIV віку на Україні появились школи: в Острозі (1580 р. ), в Києві, в Вільні, у Львові. Україна з Білою Руссю одійшла до Польщі, а через Польщу, через польські школи, туди зайшла з Європи європейська просвіта під образом схоластики й клясицизму, та просвіта, що тоді панувала по всій Європі. Польські ксьондзи та єзуїти заводили польські школи скрізь по Україні та по Білій Русі для того, щоб пропаґувати католицизм, польську національність та унію. Для противодіяння польській пропаґанді українські пани та духовні закладали свої школи і заводили в їх ту наукову систему, котра панувала в польських школах. В ті школи заводили грецький та латинський язики, а з язиками всисалась у школи і клясична література та філософія. Схоластично-клясичний період в українській старій літературі починається од кінця XVI віку і починає ширитись од того часу, як київський митрополит Петро Могила переробив київську богоявленську школу при Братському монастирі на вищу школу в 1631 році, коли вона почала зватись Києво-Могилянською колеґією, а потім Київською академією. В Київській академії давнє в