«Школа пані Фреймут: Етикет»

Ольга Фреймут

Школа пані Фреймут: Етикет

Пояснювальна записка

Ця книжка написана як для себе. Бо існує етикет для всіх, а це — особисті правила, які вигадую і порушую я. Тож даруйте за екстравагантність, але те, що ви прочитаєте — буквально не повторюйте у домашніх умовах.

Читайте так, як дивитеся на картини Дега, щоб після споглядання його «Танцкласу» хотілося займатися не балетом, а коханням.

Цю книгу я присвячую моїй бабусі Світлані Рейнгольдівні Фреймут. Їй завдячую тим, що навчила мене манер у сірому побуті Нового Роздолу.

Вона носила капелюшки, навіть тоді, коли йшла до магазину «Риба». Дарувала квіти без нагоди (як багато їх було в її квітнику…) й називала мене святою. Коли бабуся грала в лотерею, то завжди дослухалася до моїх передчуттів — і програвала, і не сумувала.

Разом із бабусею ми святкували 25-ліття її пальта в одному з найрозкішніших ресторанів Києва. Я їй сказала, що апероль насправді не дорожча радість за шклянку молока. Вона мені з вдячністю вірила, а я їй. Як завжди.

Вона обіймала мене — і я відчувала запах лаванди та карпатських трав, назви яких знала лише вона…

Плакала моя бабуся беззвучно та навіть у миті гніву лагідно називала мене Оленькою.

У дитинстві я так хотіла, щоб із нами жило козенятко — і бабуся погодилася одразу ж. Вона поселила його в своїй квартирі в затишній кухні біля креденсу з китайською порцеляною.

Вона, як і я, була кар’єристкою, виходила заміж тричі, любила, а на календарях у неї чомусь завжди був березень. І я. Вона поділилася зі мною сокровенним перед тим, як мала йти. В інший світ.

Оля Фреймут

§1. Емоції

Панянка завжди:

1. Вдячна за будь-які прояви уваги до себе.

Вона ніколи не відхрещується від компліментів. Я — галичанка, моя цьоця Галя — теж[1]. Коли я їй кажу, що у неї дуже гарна фризура, то чую завжди одне й те саме: «Та йой! Я така страшна. Така стара! І голова немита». І так вона говорить уже років 30.

2. Поважає приватність: і свою, і чужу.

У кінотеатрі не гримить зубами, пережовуючи поп-корн. Не розпитує подругу про її сексуальний досвід із чоловіком. Хіба якщо та сама вирішила поділитися найпотаємнішим.

3. Не розмовляє по телефону, коли хтось поруч.

Навіть у ліфті (там, щоправда, не завжди є зв’язок); ні у вагоні поїзда; ні на батьківських зборах і не при дітях. Мій дворічний син Валерій починає гірко плакати, коли я при ньому спілкуюся телефоном. Бо до його планів не входило вислуховувати рейтинги вчорашньої програми. Він забронював свій час на те, щоб зі мною будувати вежу — і має право на скандал.

4. Попереджає про свій візит.

Виняток — вона працює ревізором, інспектором... Тоді їй, як мені, можна навідатися зненацька (моя книга — захотіла, внесла до правила себе як виняток).

5. Паркується у відведених для цього місцях.

Вона осудливо хитає голівкою, коли бачить, як інші залишають авта на газонах, на трасі, на її ж місці для паркування.

6. Приємно пахне. Чистотою.

Вона не буде парфумитися до 18.00, бо різкий запах тепер доречний на вечірках, і то на таких, де немає вечері, хіба коктейль. Парфуми застосовували ще за Тюдорів, бо вмиватися вважалося справою ризикованою. Хіба лікар міг приписати вам ванну. Різкими духами маскували запах поту і нечищених зубів.

7. Знає ім’я того, до кого звертається.

Якщо вона не почула, то делікатно перепитує. «Даруйте, гучна музика. Повторіть ще раз, як вас звати?» Якщо музики нема, бо ви в церкві, то панночка може спитати: «Як вас по батькові?» І молитися, що співрозмовник одразу ж знову нагадає своє ім’я. Моя старша донька Злата познайомила мене з хлопцем, який працює моделлю. Але вона не представила нас. Усе, що я знала: у цього молодого чоловіка наймення — Стоун. Я звернулася до нього: «Пане Стоун...» Він аж плечі розправив: «Мене так ще ніхто не називав».

8. Уміє запам’ятатися.

На зустрічі вона підтримує розмову, доповнює цікавою розповіддю. Бажано цю історію подумки процензурувати. Бо якщо на оглядинах у майбутньої свекрухи ви поділитеся одкровеннями, як у дитинстві вибили сестрі зуба під час гри в карти... Вас запам’ятають... Але сина попросять забути. Краще поділіться в товаристві неповторною історією, як влітку любите мити вишеньки на деревах, щоб сад виблискував чистотою.

9. Поважає час інших.

І вдома, і в офісі. Вона говорить швидко. Зрозуміло. Цікаво. Я люблю свого чоловіка… дивувати. Під час вечері якось запала мовчанка. Я й сказала: «Володя, ось ти — вівторок. Точно не понеділок і гарантовано не п’ятниця!» Він перестав їсти. Випив вина. Розмова полилася річечкою Дністер...

Вона та відвертості 

1. Панянка виважено добирає слова й інтонацію та уникає брудних розмов.

Коли я чую, що когось обмовляють, біжу геть у термінових справах. Найбезглуздіше — нарікати на рідних. Погоджуюся з Мариною Цвєтаєвою: «Чужі підуть — свій залишиться».

2. Каже правду.

Якщо потрібно висловитися про щось пікантне, то відповідає. Але тільки тоді, коли її думки спитають. Кричати людині: «Ну ти, Миросю, і бульбисько! І ніс у тебе за рік виріс! І пичка зістарілася!» — негоже. Навіть якщо Мирося і спитала, як вона виглядає, знайдіть делікатну, але правдиву відповідь.

3. Ніколи не питає про особисте першою.

У нас на Новороздоллі мама моя побоювалася вийти на вулицю, коли бабуся хворіла. Бо люди в маленькому місті манерами не славляться. Переважно маму запитували: «Пані Алла, ну що, Рейнгольдівна ще не вмерла?»

4. Уміє тримати таємниці в таємниці.

Якось я запідозрила близьку подругу, що вона всім розповідає довірені їй потаємності. Вирішила переконатися. Вигадала страшну історію про те, що Володя мене б’є і я, напевно, спиваюся. Наступного дня наша спільна знайома зателефонувала — і тоном, ніби розмовляє з воскреслим мерцем, пропонувала мені допомогу: пожити в неї деякий час. Близька подруга відтак стала далекою, як зірка на алеї слави в Голлівуді для Олега Винника.

5. Уміє стримувати емоції, навіть коли боляче.

Ніколи не нишпорить по кишенях та у мобільнику чоловіка, мов крадійка. Пані не зиркає у чужий телефон. І блокує від чужого ока свій. Пані цінує особисті речі, на які кожна людина має право так само, як і блокувати свій телефон від коханого. Якщо випадково побачила листування його і коханки, — ґвалту не чинить. Мовчки наймає адвоката і відбирає у чоловіка все: до останніх райток у пуп’янки, які разом купували під час медового місяця.

Як правильно депресувати

1. Влаштуйте собі вихідний. Не йдіть у душ. Не чистьте зуби. Розпатлайте волосся.

Одягніть на піжаму пальто і йдіть на прогулянку. Взуватися не обов’язково. Зайдіть на чай до того, кого в нормальному стані соромитеся. Начальник, колега, бойфренд, Святослав Вакарчук — до кого босі ноги заведуть.

2. Потім зайдіть до найдорожчого магазину міста — довго приміряйте все, що у них є.

Навіть панчохи та бікіні. А потім гонорово сповістіть: «Взагалі-то я шукаю хутряні носовички. І батон до пива. Так шкода… вам не завезли». Усміхніться і йдіть.

3. Зайдіть до під’їзду багатоповерхового будинку.

Дзвоніть у двері — і втікайте.

4. Підіть до ставочка — знайдіть жабу.

І спитайте: в кого вона така незугарна вдалася?

5. У парку вмостіться на лавці і виглядайте закохані парочки.

Оберіть чоловіка на свій смак. Підкрадіться з-за спини до чужого кавалера. Затуліть йому долоньками очі. І, незважаючи на здивування його подруги, скажіть: «А ось ти де!? Ну що, погуляв — і досить. Синочок удома чекає».

6. Напишіть вірша.

У депресії народжуються шедеври. І одразу несіть рукопис до видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Скажіть, що я вас рекомендувала Івану Малковичу — це видавець. Адреса: вул. Басейна, 1/2, Київ.

7. Повертайтеся додому зі спокійним серцем.

Завтра вам не захочеться прожити подібний день. Ви усміхнетеся — і повернетеся до нормального життя.

Як вийти заміж

1. Знайдіть собі, в кого закохатися.

Шукайте ретельно, як сто доларів, які забули в книзі. Попитайте людей, може, хтось вигнав нещодавно свого чоловіка (такого завжди можна здати в хімчистку і надати йому нового лоску), а може, хтось із друзів-бісексуалів подався на пошуки статевої ідентифікації та шукає собі дружину? Придивіться до колеги, до давнього друга, до скромного депутата у вечірньому випуску новин... Тільки не дивіться млосним поглядом на високого мужчину з блакитними очима у темно-синьому блейзері в супермаркеті «Good Wine». То мій Володя, і він мені теж потрібний.

2. Уявіть, що ви — чоловік, а він — жінка.

Не чекайте, що кавалер мрії зверне на вас увагу. Бути проактивною не соромно. Пам’ятаєте, як королева Вікторія запропонувала руку і серце Альберту? А королева Єлизавета Філіппу? Впевнені в собі панянки знають, чого і кого вони хочуть. А сором’язливі цьоці вдовольняються залишками наприкінці базарного дня. Бігали-упадали за жінками хіба лицарі, і то лише з меркантильних переконань: отримати посаг.

3. Беріть час від часу ініціативу в свої руки.