«Холодна Гора»

Холодна Гора (fb2) - Холодна Гора 2859K (книга удалена из библиотеки) скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Александр Семенович Вайсберг

Олександр

Вайсберг

Холодна

гора

Права

людини

Харків

2010

ББК 84.4

Р            В

14

Художник-оформлювач

Б.Є. Захаров

ISBN 978-617­587­001­3

©

О.С.Вайсберг, 1951

©

Ю.М.Ранюк, переклад

українською

мовою,

передмова, коментар,

2009

©

Б.Є.Захаров,

художнє

оформлення, 2010

Відповідальний

за випуск

Євген

Захаров

Редактор

Ніна

Кусайкіна

Комп’ютерна

верстка Олег

Мірошниченко

Підписано

до друку 22.07.2010

Харківська

правозахисна

група

61002,

Харків, а/с 10430

http://khpg.org

http://library.khpg.org

Видавництво

«Права людини»

61112,

Харків, вул. Р.

Ейдемана, 10, кв.

37

Свідоцтво

Державного

комітету

телебачення

і

радіомовлення

України серія

ДК № 3065 від 19.12.2007 р.

Передмова

Перекладача

Ми

пропонуємо

читачеві

книгу, що

вперше побачила

свiт у 1951 роцi в

Лондонi у видавництвi

«Хамiш

Гамiльтон» пiд

назвою «Змова

мовчання», і

майже

відразу ж у

Нью-Йорку у

видавництвi

«Саймон енд

Шустер» уже з

назвою

«Звинувачуваний»,

а також у

Франкфуртіна-Майні

під третьою

назвою —

«Відьомський

шабаш. Росія

в горнилі чисток».

Книга видавалася

також у

Франції,

Чехо-Словаччині,

Ізраїлі.

Останній раз

вона видана в

Польщі 1990 року

як «Велика

чистка». Тому

ми

називатимемо

твір

Олександра

Семеновича

Вайсберга просто

«книгою».

Спочатку

про автора,

хоч у даному

разі вiдокремити

автора вiд його

книги зовсiм

неможливо,

оскільки

книга є

повністю

автобiографiчною.

Народився

О. Вайсберг 8

жовтня 1901 року

в Краковi в

родинi заможного

купця Самiйла

Вайсберга та

його дружини

Марії

Бланкштейн.

Коли йому

виповнилося

п’ять рокiв,

батьки

переїхали до Вiдня,

де вiн

закiнчив

загальну

школу та

гiмназiю. У 1920

роцi вiн вступає

до

унiверситету

й водночас до

Вищої

технiчної

школи, де вивчає

математику,

фiзику,

електротехнiку.

1929 року

отримує

диплом

iнженера в

галузi технiчної

фiзики.

Працювати

подався до Берлiна,

оскiльки у

Вiднi було

важко знайти

роботу.

Ще

будучи

гiмназистом,

Вайсберг

активно включився

в полiтичну

дiяльнiсть.

Уже в 17-рiчному вiцi

вiн

приєднується

до

молодiжного

соцiалiстичного

руху, згодом

його вже

можна було бачити

серед

австрiйських

соцiал-демократiв.

1927 року

Вайсберг

вступає до комуністичної

партії

Австрiї і

стає активним

дiячем

комунiстичного

руху. Тому

немає нiчого

дивного, що,

отримавши

запрошення

директора

Українського

фiзико-технiчного

iнституту

(УФТI) I.В.

Обреїмова переїхати

на роботу до

Харкова,

Вайсберг без

вагань і застережень

погоджується

на його

пропозицiю.

Він вважає,

що його мiсце комунiста,

iнженера,

науковця у

країнi будiвникiв

соцiалiзму. У

березнi 1931 року

вiн разом із

дружиною

Євою Штрiккер

уже в Харковi,

де для нього

почалися

роки

гарячкової

наукової, органiзацiйної

та

адмiнiстративної

дiяльностi.

Свою

наукову

роботу в

Харковi

Вайсберг почав

у крiогеннiй

лабораторії,

якою керував

молодий, але

вже досить

вiдомий у

науковому свiтi

професор Л.В.

Шубников.

Маючи деякий

досвiд

видавничої дiяльностi,

Вайсберг

проявляє

iнiціативу в започаткуваннi

в Харковi мiжнародного

фiзичного

журналу, що

став видаватися

в 1932 роцi нiмецькою,

французькою

та

англiйською

мовами. Вiн

був незмiнним

членом його

редколегiї. Під

час вирiшення

формальностей,

пов’язаних із

заснуванням

журналу,

Вайсберг

знайомиться

з М. Бухарiним,

С.

Орджонiкiдзе, Ю.

П’ятаковим та

iншими

дiячами

компартiї та

Наркомату

важкої

промисловостi.

Перед

лабораторiєю

низьких

температур

УФТI на той

час постала

складна дилема:

як поєднати

фундаментальнi

та прикладнi дослiдження

в однiй

лабораторiї. I

тодi було прийнято,

мабуть, чи не єдине

правильне

рiшення —

роздiлити

лабораторiю.

У селищi

Липовий Гай

на околицi

Харкова

розпочинається

будiвництво

примiщень дослідної

станції

глибокого

охолодження

ДСГО. Проект

станцiї та її

будiвництво з

самого

початку

очолив Вайсберг,

який проявив

при цьому

неабиякi

господарськi

та

органiзаторськi

здiбностi.

Будiвлi ДСГО,

для зведення

яких

Вайсберг

віддав п’ять

рокiв свого

життя, стоять

ще й досi.

Починаючи

з кiнця 1934 року

полiтична

обстановка в

країнi стала

особливо

загострюватись,

i Вайсбергові

ставало

працювати

все важче й

важче. Мiська

влада почала

наполягати

на його

виїзді, як iноземця,

з СРСР. Але на

його захист

стало керiвництво

iнституту та Наркомважпрому.

Незважаючи

ні на що, вiн

продовжує

швидкими темпами

закiнчувати

будiвництво

дослiдної станцiї

та

обладнувати її

необхідним

устаткуванням.

Неминуче

наближався 1937

рiк. Навеснi 1936

року в Ленiнградi

було

заарештовано

дружину

Вайсберга,

яку вiн марно

намагався

визволити з

лабет НКВС,

користуючись

своїми

зв’язками в

Москвi та Ленінграді.

А на початку 1937

року його

самого починають

викликати на

Раднаркомiвську

вулицю в

Харкові в

управлiння

НКВС на допити.

На цих

допитах йому

було запропоновано

не бiльше й не менше,

як зізнатися

у створеннi в

УФТI шпигунсько-диверсiйної

групи, що

працює на

користь

гестапо, та

назвати

спiльникiв. Це,

власне, була

пропозицiя

спiвпрацювати,

яку Вайсберг

рiшуче

вiдхиляє, пiсля

чого 1

березня 1937

року його було

заарештовано.

Почалася вакхканалiя

«слiдства» з

його

тортурами,

«конвеєрами»,

карцерами, жахливе

животiння в

тюремних

камерах на Холоднiй

Горi та

Раднаркомiвськiй

вулиці.

Три

мiсяцi

протримався

Олександр

Семенович

перед тим, як дати

згоду на

пiдписання

сфабрикованих

слiдством

звинуваченнь.

У

лютому 1939 року

його

переводять

до київської

Лук’янiвської

в’язниці, а у

вереснi того

ж року до

головної катiвнi

країни —

московської

Луб’янки.

Врятували

Вайсберга вiд

загибелi три

обставини.

По-перше,

йому вистачило

здорового

глузду не

прийняти

радянське

громадянство.

Його друг

Конрад

Вайсельберг,

який також

прибув до

Харкова iз Австрiї

і взяв

радянське

громадянство,

був розстрiляний

без зайвих церемонiй.

У книзi вiн

фiгурує пiд

ім’ям

Марселя. По-друге,

Вайсберг на

слiдствi

виявив

неабияку

особисту

мужнiсть, не

пiддаючись нi

на умовляння,

нi на

залякування,

стiйко переносячи

тяжкi

катування. Ну

й, нарештi, не

останню роль

вiдiграла

потужна

кампанiя на

його захист,

що була

органiзована

на Заходi і в