«Урфін Джюс і його дерев'яні солдати»

— Слухаю тебе, — озвався пугач.

— Хочеш жити у мене? Я годуватиму тебе мишами й ніжними пташенятами.

— Не задарма, звичайно? — буркнув птах.

— Люди, побачивши, що ти мені служиш, вважатимуть мене чарівником.

— Непогано придумано, — сказав пугач. — І на початку моєї служби повідомлю, що ти даремно шукаєш срібні черевички. Їх забрало маленьке звірятко невідомої мені породи.

Зірко оглянувши Урфіна, пугач запитав:

— А коли ти їстимеш жаб і п'явок?

— Що? — здивувався Урфін. — Їсти п'явок? Навіщо?

— Бо така їжа годиться злим чаклунам по закону. Пам'ятаєш, як Гінгема сумлінно поїдала мишей і закушувала п'явками?

Урфін згадав і здригнувся: їжа старої чаклунки завжди викликала у нього огиду, і він під час сніданків та обідів Гінгеми під будь-яким приводом виходив з печери.

— Послухай, Гуамоко… Гуамоколатокінте, — улесливо сказав він, — а чи не можна обійтися без цього?

— Я тобі сказав, а далі твоя справа, — сухо закінчив розмову пугач.

Урфін, зітхнувши, зібрав деякі речі чаклунки, посадовив пугача на плече й пішов додому.

Зустрічні Жувани, забачивши похмурого Урфіна, злякано шарахали вбік.

Повернувшись до себе, Урфін зажив у своєму будинку з пугачем, уникаючи людей, не люблячи нікого, не знаючи любові інших.

ЧАРІВНИЙ ПОРОШОК

НЕЗВИЧАЙНА РОСЛИНА

дного вечора знялася страшенна буря. Гадаючи, що бурю викликав Урфін Джюс, Жувани щулилися зі страху й чекали, що їхні будиночки ось-ось розваляться.

Та нічого такого не трапилось. Зате, прокинувшись уранці й оглядаючи свій город, Урфін Джюс помітив на грядці з салатом кілька яскраво-зелених незвичайних паростків. Напевне, їхнє насіння заніс у город буревій. Але з якої частини країни вони прилетіли, назавше лишилося таємницею.

— Тільки-но сполов грядки, — пробурчав Урфін Джюс, — і ось знову лізуть ці бур'яни. Ну, чекайте, увечері я з вами розрахуюся.

Урфін пішов до лісу, де в нього були розставлені пастки, і пробув там цілий день. Криючись від Гуама, він захопив із собою сковорідку й олію, засмажив жирного кролика й добряче поласував ним.

Повернувшись додому, Джюс зойкнув од здивування. На салатній грядці піднялися в зріст людини могутні яскраво-зелені рослини з продовгуватими м'ясистими листками.

— Оце так штука! — вигукнув Урфін. — Ці бур'яни не марнували часу!

Він підійшов до грядки і смикнув одну з рослин, щоб витягти її з корінням. Та дарма. Рослина не піддалася, а Урфін Джюс поколов собі руки дрібненькими гострими колючками, що вкривали стовбур і листя.

Урфін розсердився, повитягав з долонь колючки, надів шкіряні рукавиці й знову почав тягнути рослину з грядки. Та у нього забракло сили. Тоді Джюс озброївся сокирою і взявся рубати рослини під корінь.

«Хрясь, хрясь, хрясь». — врубалася сокира в соковиті стебла, і рослини падали на землю.

— Так, так, так! — торжествував Урфін Джюс.

Він воював з бур'янами, немов із живими ворогами.

Коли розправу було закінчено, настала ніч, і стомлений Урфін пішов спати.

Наступного ранку він вийшов на ґанок, і волосся у нього на голові стало сторч від подиву.

І на салатній грядці, де зосталося коріння невідомих бур'янів, і на второваній стежці, куди столяр відтягнув зрубані стебла, всюди щільною стіною стояли високі рослини з яскраво-зеленим м'ясистим листям.

— Он як ви! — злісно заревів Урфін Джюс і кинувся у бій.

Зрубані стебла і викорчуване коріння столяр подрібнював на шматочки на колоді, де звичайно рубав дрова. В кінці городу, за деревами, був пустир. Туди Урфін Джюс виносив посічені рослини і гнівно розкидав їх навсібіч.

Робота тривала цілісінький день, аж доки грядки не було звільнено від рослинних загарбників, і стомлений Урфін Джюс пішов відпочивати. Спав він кепсько: його гнітили кошмари, йому ввижалося, що невідомі рослини наступають на нього і намагаються поранити колючками. Прокинувшись на світанку, столяр передусім пішов на пустир подивитися. Відчинивши хвіртку, він тихо охнув і безсило опустився на землю, вражений тим, що побачив. Неродюча земля пустиря була геть укрита молодими наростками. Життєва сила невідомих рослин виявилася надзвичайною.

Коли Урфін напередодні розлючено розкидав зелену січку невідомих рослин, їхні бризки потрапляли в загорожу, на стовбури дерев: ці краплі пустили там корінь, і звідти визирали пагінці.

Вражений раптовим здогадом, Урфін скинув із себе чоботи. На підошвах густо зеленіли крихітні паростки. Виглядали пагінці і з швів одежі. Колода для рубання дров вся наїжачилася паростками.

Джюс кинувся до комірчини: топорище сокири теж було все у паростках.

Урфін сів на ганку й замислився. Що робити? Забратися звідси й поселитися в іншому місці? Та шкода покидати зручний будинок, город.

Урфін пішов до пугача. Той сидів на сідалі, мружачи від денного світла жовті очі. Джюс розповів про своє лихо. Пугач довго гойдався на своїй жердинці, роздумуючи.

— Спробуй-но висушити їх на сонечку, — порадив він.

Урфін Джюс дрібно порубав кілька молодих пагонів, склав на залізне деко і виніс під гарячі сонячні промені.

— Побачимо, чи проростете ви тут! — злісно бурмотів він. — Якщо проростете, я піду звідси.

Рослини не проросли. Корінню не стало сили пройти крізь залізо. За кілька годин палюче сонце Чарівної країни перетворило зелену масу в рудий порошок.

— Все ж таки недаремно я годую Гуама, — сказав задоволений Урфін. — Мудрий птах…

Захопивши візка, Джюс подався до Когиди збирати у господарок металеві дека, на яких печуть пиріжки, і повернувся додому з повним візком.

Урфін погрозив кулаком своїм рослинним ворогам.

— Тепер я з вами розрахуюсь, — просичав він крізь зуби.

Розпочалася просто-таки каторжна робота.

Урфін Джюс безупинно працював від зорі до зорі, роблячи лише вдень короткий перепочинок. Діяв він дуже акуратно. Визначивши невеличку ділянку, він ретельно очищав її від рослин, не залишаючи навіть малюсінької трісочки. Викопані з корінням рослини він подрібнював у залізній мисці й розкладав сушити на дека, розставлені рівними рядами на осонні. Бурий порошок Урфін Джюс зсипав у залізні відра й накривав залізними покришками. Впертість і наполегливість робили свою справу. Столяр не давав ворогові жодного шансу.

Ділянка, захоплена яскраво-зеленими колючими бур'янами, зменшувалася з кожним днем. І ось настала мить, коли останній кущ перетворився на легкий бурий порошок.

За тиждень праці Джюс так виснажився, що ледве тримався на ногах. Переступаючи через поріг, він спіткнувся, відро нахилилось, і трішки бурого порошку висипалося на ведмежу шкуру, яка лежала біля порога замість килимка.

Столяр не помітив цього: він прибрав останнє відро, накрив його, як завжди, доплентав до ліжка і заснув мертвим сном.

Прокинувся він від того, що хтось його нетерпляче торсав за руку, яка звисала з ліжка. Розплющивши очі, Урфін закляк від жаху: біля ліжка стояв ведмідь і тримав у зубах рукав його каптана.

«Мені кінець, — подумав столяр. — Він мене загризе… Але звідки у будинку взявся ведмідь? Двері ж були зачинені…»

Минали хвилини, ведмідь не виявляв ворожих намірів, а лишень тягнув Урфіна за рукав, і раптом почувся хриплий басовитий голос:

— Хазяїне! Час вставати! Надто довго спиш!

Урфін Джюс був такий вражений, що впав з ліжка: ведмежа шкура, яка раніше лежала біля порога, стояла на чотирьох лапах біля ліжка й хитала головою.

«Це ожила шкура мого прирученого ведмедя. Вона ходить, розмовляє… Але від чого це? Невже розсипаний порошок?..»

Щоб перевірити свою здогадку, Урфін звернувся до пугача:

— Гуам… Гуамоко!..

Пугач мовчав.

— Слухай-но, ти, нахабний пташе! — розлючено загорлав столяр. — Досить я ламав язика, повністю вимовляючи твоє кляте ім'я! Коли не хочеш відповідати, забирайся до лісу і сам здобувай собі харчі!

Пугач відповів примирливо:

— Гаразд, не гарячкуй! Гуамоко так Гуамоко, але на менше я не згоден. Про що ти хотів мене запитати?