Білан і Черненко особливо не заперечували. Максимові батьки пообіцяли Денисовій мамі, що з дітьми нічого не станеться і обоє будуть під постійним контролем. Для цього тато навіть видав Максимові мобільний телефон і гроші спеціально для поповнення рахунку. Умова одна — не вимикати апарат. А Денисова мама теж була не проти. Він старший у родині, крім нього, ще двоє молодших, братик і сестричка, батька нема. Тому жінка, яка втомлювалася на кількох роботах, неабияк зраділа — нехай її хлопець трошки відпочине в горах. Не все ж йому кожного літа до баби в село перебиратися.
Єдине, чого ніхто в цій ситуації не врахував — Максим Білан і Денис Черненко поки що справжніми друзями не були. Надто мало в них спільного. Максим багато читав, міг дати раду комп’ютеру, без проблем користувався Інтернетом і чудово грав у шахи. Денис книжок майже не читав, хіба комікси в журналах про супергероїв. Кіно так само не дуже любив, не кажучи вже про театр. Може, все б змінилося, якби не треба було хлопцеві на правах старшого чоловіка в родині допомагати мамі з меншими дітьми, ходити по крамницях, виконувати іншу дрібну хатню роботу. Зате Черненко щиро захоплювався спортом, вважався перспективним спортсменом, був улюбленцем їхнього вчителя фізкультури Олексія Валерійовича і навіть зайняв призове третє місце у змаганнях за Золотий кубок.
Халепа з Золотим кубком, до речі, і познайомила хлопців. А далі події якось самі собою розвиватися почали: стрибала ця дивна парочка з пригоди в пригоду. Ось і тут, у Шешорах, буквально кілька днів тому. Не встигли приїхати, як спочатку посварилися, потім опинилися самі під дощем серед темного лісу, і закінчився цей день сутичкою з потойбічними силами. Правда, коли наступного дня розвиднилося, нечиста сила зникла. Точніше, набула цілком реальних обрисів одного місцевого шахрая. Але, як не крути, викрили його Білан і Черненко.
Ця історія особливо не розголошувалася. Та головне — вона відбулася на Оксаниних очах і навіть за її безпосередньої участі. Звісно, після такого Максим і Денис стали для дівчини беззаперечними героями. Все б нічого, але Оксана Дорошенко, яку ще називали Тіною, вирішила — відтепер їхня компанія, котра склалася зовсім випадково, повинна стати нерозлучною.
Комментарии к книге «Клуб Боягузів», Андрей Анатольевич Кокотюха
Всего 0 комментариев