Наближалося двадцять дев’яте лютого. Ви, звичайно, знаєте, що день цей буває раз на чотири роки. Проте в усьому іншому він подібний до інших днів, але ніч… Мало кому відомо, що у ніч на двадцять дев’яте лютого казка може стати дійсністю, а небувальщина виявиться бувальщиною.
Ось на небосхилі запалали ліхтарики зірок. Таємничі й далекі, вони дивились на Землю в німому очікуванні, і лише найбільш непосидючі пустотливо переморгувались: щось сьогодні буде? Посміливіші тіні повилізали зі шпаринок і схованок і поважливо причаїлись під кудлатими ялинками, терпляче очікуючи на чудо.
Вікові дерева лунко потріскували від лютого морозу. Багато чого бачили вони за свого життя й знали, що ніч, яка насувалась, — саме час для чародійства. Іскристі сніжинки, чиє життя коротке, тріпотіли від щастя, що на їхню долю припало пережити чаклунську ніч. Здавалося, навіть повітря було напоєне передчуттям чарів. Прийди ж, господарю ночі, Місяцю, відкрий свої таємниці. Тихо спливали хвилини. Наближалась північ. Ось із-за хмаринки потяглися сріблясті ниточки променів. Вони павутинками спустилися на землю, і кришталики інею тієї ж миті спалахнули холодним вогнем. Мороз все дужчав. Нарешті з’явився чародій Місяць, і тієї ж миті почалися чудеса.
У блакитному світлі, ніби морозний візерунок на склі, вимальовувався кришталевий палац. Невагомий і прозорий, він стояв між небом і землею на примарній горі. Місячне світло лилося на чарівний замок, наповнюючи його іскристим сяйвом, і раптом сталося неймовірне. Розмиті контури колонад набули чітких обрисів і налились мармуровою білизною. Величаві куполи засяяли діамантами й перламутром. У вікнах загорілося світло, і з палацу полилася ніжна музика.
Комментарии к книге «Гордівниця Злата», Тамара Шамильевна Крюкова
Всего 0 комментариев