«Пригоди Романа та його друзів на Дріоді»

Пригоди Романа та його друзів на Дріоді (fb2) - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді 1501K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Валентина Ивановна Коляда

Валентина Коляда

Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Моя глибока вдячність

Сергію Миколайовичу та Майї Олексіївні за чуйність і добросердечність, Ользі Іванівні за словники та терплячість, Сергію Борисовичу за консультації, племіннику Андрію за ідеї, коханій донечці Анжеліці за підтримку, дженджері Назарію за малюнки, усьому колективу Городоцької районної бібліотеки, самі знають за що, а Косіченку Сергію Леонідовичу просто за подароване мені життя

Частина І

Подорож на Дріоду

Розділ 1

— Тасю, Ромко! Агов! Не пора ще повертатись? Ідіть-но, хоч поїжте. Я вареників з черешнями наварила, — почувся крізь густе гілля голос бабусі. — Злазьте вже. За своїми дослідами і поїсти забуваєте.

Бабуся Надія стояла під деревом та, зробивши дашком долоню, старалась роздивитись поміж смарагдовим листям дітей, які ще зранку вилізли майже на самий вершечок старезного горіха, прихопивши з собою підзорну трубу дідуся Матвія.

— Та злазьте, все ж охолоне. — І вона постукала по стовбуру.

— Зараз, бабусю. От допишу ще кілька розрахунків. Давай, Тасю, спускайся перша, — обізвався з верхівки Роман.

З-поміж гілля, що величним шатром нависало над доброю половиною бабусиного саду, показались смагляві, обдерті об кору, Тасині ноги.

— Зараз, бабусю. Він там ще щось пише.

Ледь вона встигла це сказати, як з горіха чорним вужем зіслизнув, схожий на циганчука, Ромка, як лагідно називала його бабуся Надія.

То був міцний високий тринадцятирічний підліток з синіми очима та ледь кирпатим, але, загалом, дуже гарної форми, носом. Чорна шевелюра кучерявого волосся майже не піддавалась гребінцеві. Засмагла на спекотному сонці шкіра виблискувала, немов у індіанця.

Зблиснувши смужкою білосніжних зубів, він обминув бабусю та сестру і побіг на простору веранду, де на широкому дубовому столі, змайстрованому дідусем Матвієм, парувала макітра вареників, посипаних цукром та щедро политих черешневим соком.

— Ромко, зачекай. За тобою ж неможливо поспіти. Не ходиш, а літаєш, хай тобі грець. — Бабуся, важко дихаючи, піднялась по сходах та всілась на різний стілець, теж виготовлений умілими руками дідуся.

Внук лише замахав руками, за обидві щоки уминаючи пахучі вареники і сьорбаючи просто з макітри бордовий сік.

— Бабусю, щоб встигнути за нашим Ромкою, треба перетворитись на вітер, — Тася, умита та усміхнена, всівшись біля брата, акуратно наклала собі у тарілку справжні витвори кулінарного мистецтва.

Вареники були від найменших до найбільших — розміром у долоню дорослого чоловіка, прикрашені різноманітними хвильками.

— Ох, ти, бабусю, й витівниця, — засміялась дівчинка, смакуючи їжу.

— Ви ж нічого не їсте. Думала, хоч цим зацікавлю. Ромчик уже жити зібрався на горіхові. Скоро збудує там собі хатинку та й перебереться назовсім, — і м’якою долонею старенька пригладила непокірного онукового чуба.

— Як же ти не можеш зрозуміти, що це може бути грандіозне наукове відкриття? — обізвався хлопець, відкладаючи виделку.

— Ти і спати перестав через отой Місяць.

— Це, рідненька, не Місяць, а його двійник «Об’єкт С». Він має таку ж саму, тільки ледь ширшу орбіту, і весь час ховається за справжнім супутником Землі. Двійник можна побачити під час повного Місячного затемнення. Тоді наш супутник має темно-сіре забарвлення, а той — червонуватий і його правий бік злегка виглядає.

— Чекай, то ти і сьогодні ночуватимеш на тому горіхові? — вжахнулась старенька від своєї здогадки.

— Вилізу після першої години ночі. Тоді найкраще вести спостереження. От якби мені справжній телескоп!

Промовивши ці слова, хлопець важко зітхнув і вийшов надвір, де до нього приєднався вірний друг, собака Пірат, — невеликий кудлатий песик з ніжним рожевим язиком, яким він облизував усіх, хто, на його думку, потребував його собачої підтримки та уваги.

— От якби мені та й справжній, потужний телескоп, або, ще краще, потрапити на загадковий двійник, — жалівся хлопець Пірату, а той, настовбурчивши вуха, уважно дивився на Рому відданими карими очима.

Підліток сів під верандою на лаву, і, пригорнувши до себе тепле собаче тільце, полинув у райдужні, та, на жаль, недосяжні мрії.

З кухні чувся брязкіт посуду, то Тася наводила лад після обіду. Бабуся їй допомагала, милуючись онучкою, її великими блакитними очима, пухкими рожевими устами і блискучим білявим волоссям. Ніжний рум’янець грав на щоках дівчинки, що раз-по-раз відкидала рукою неслухняне пасмо.

Рома і Тася були двоюрідними братом і сестрою, дітьми двох дочок стареньких. Вони майже щоліта приїздили до бабусі Надії та дідуся Матвія і відпочивали аж до кінця серпня. Їхні татусі обоє були офіцерами на судні, що курсувало поміж портами Одеси та Стамбула і мало турецьку прописку. В хлопця був ще молодший брат — Зореслав і скоро мало з’явитись третє дитя. Його матері, Богдані, був потрібен спокій, тому вона і на це літо спровадила непосидючого хлопця до мами у село, прикомандирувавши до нього племінницю Тасю, яка була надзвичайно розумною, не дивлячись, що дівчинці виповнилось лише тринадцять.

Надзвичайне захоплення сина астрологією пані Богдана схвалювала, хоча дуже хвилювалась, коли хлопець по півночі сидів на балконі, спостерігаючи за зірками, чи того гірше — їхав з друзями у вихідні за місто у так званий «зірковий» похід. Максим, Денис та Роман брали з собою намети, казанок, запас їжі, керосинову лампу — все, що потрібно для вилазки на природу, а найголовніше, надзвичайно потужну Максимову підзорну трубу, якою Роман особливо захоплювався. Жінка розуміла, що син старшає, весь час тримати його біля себе неможливо, та, все одно, серце матері було не на місці. Добре хоч Ромині друзі були старші, розумні і виховані хлопці. Їхали Денисовою машиною — старенькою, безвідмовною «копійкою», брали з собою гітару, на якій хоч Денис, хоч Максим, вміли добре грати. Але це так, для відпочинку очей, коли в них починає мерехтіти від пильного споглядання нічного зоряного неба. Обидва товариші теж були закохані в астрономію і весь свій вільний час проводили в читанні відповідних книг, планетарії чи науковій бібліотеці, хоча Денис був автомеханіком, а Максим — автослюсарем. Спільне захоплення зріднило їх, а потім до пари працівників СТО, яке знаходилось на Молдаванці — одному з районів Одеси, приєднався Роман — такий самий мрійник та відкривач далеких галактик і паралельних світів. Познайомились хлопці в науковій бібліотеці, коли Рома не міг знайти архівний номер популярного колись журналу «Наука і життя» за 1982 рік, що детально висвітлював дослідження наших та закордонних вчених у галузі космонавтики. В одній з тодішніх газет навіть один сміливий журналіст опублікував, що в США знайшли невідомий літальний апарат з прибульцями, який потрапив у катастрофу, і досліджують його на одній зі своїх численних засекречених баз…

— Юначе, я з задоволенням вам допоможу. Маю майже всі випуски за останні десять років його виходу. Це мій улюблений журнал!

Роман, озирнувшись від стола, де безпорадна бібліотекарка розводила руками, побачив усміхнене обличчя стрункого молодика в модних окулярах та елегантному костюмі. Дорогий «дипломат» доповнював картину цілком забезпеченої і задоволеної життям людини.

— О, будь ласка, якщо у вас є потрібний номер.

— Дайте ваш телефон. Я знайду і відразу ж зателефоную. Постараюсь навіть сьогодні увечері.

— А у вас є хоч будь-яке видання Рерихів або «Бгагават-Гіта» чи інший індійський епос? — запитав зацікавлений Роман.

— У мене є все і навіть більше. Максим, — молодик простяг вузьку прохолодну долоню, — автослюсар наймоднішого автосервісу Одеси.

— Рома — поки що учень сьомого класу.

— Радий познайомитись.

Вони, вже разом, пройшли до столу, де при світлі настільної лампи читав товсту книгу другий молодик.

— А це — Денис, мій добрий друг та порадник. Разом працюємо.

Роман із задоволенням потис велику мозолисту руку, що пахла сумішшю машинного масла та бензину.