Іван Багмут
Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим
МОЯ БІОГРАФІЯ
Я народився в другій половині XX сторіччя в родині диригента хорової капели. Це не треба розуміти так, що мій батько був диригентом, ні, я не знаю, хто був мій батько. Просто моя мати-кішка жила в родині диригента-людини, Тут проминули перші півтора місяця мого життя. Дружина диригента любила мене чи не більше, ніж моя власна мати. Приготувавши нашвидку обід, моя господиня брала мене на руки і гладила мене за вушком. Це було дуже приємно, я починав тихенько наспівувати пісеньку, і вона слухала мене з більшою насолодою, ніж вправи свого чоловіка на роялі. Диригент часто вичитував дружині за бруд у квартирі, за несмачний обід, за невчасний ремонт одежі, але вона відповідала, що їй ніколи. Коли він сідав за рояль, дружина заважала йому працювати, примушуючи вислухувати оповідання про те, як я видряпався по килимові бозна-куди або як перекинув своїм хвостом вазу з квітами. Диригент хмурнів, але слухав жінку. Очевидно, перебивати розмову про кошеня вважалося за гріх. Я зробив висновок, що мета людського життя — доглядання кошенят. Незабаром ця моя ілюзія була розвїяна.
Одного разу до моєї благодійниці завітав не знайомий мені немолодий мужчина і сказав:
— Ну от, я й прийшов!
— Подивіться, який красунчик, — сказала господиня, показуючи на мене.
— Е, та він зовсім чорний, — мовив чоловік невдоволено,— мені хотілося б мати кошеня веселішого кольору...
— Зате він чисто сибірської породи! — відповіла диригентова дружний з тим запалом, з яким вона завжди говорила про кішок.— Ви побачите, який він буде пухнастий! А як він співає пісеньок! А який він грайливий!
— Сибірський? — перепитав незнайомий, як мені здалось, з пошаною в голосі,— Гм… А чи вміє він ловити мишей?
— О, навчиться! Він же ще зовсім маленький.
— Ви думаєте? — запитав чоловік, хоча добре бачив, що я зовсім маленький.
Комментарии к книге «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим», Іван Адріанович Багмут
Всего 0 комментариев