«Чарівна круговерть»

Євген Наумов

Чарівна круговерть

Повість-казка

Малько-Ванько і допитлива Варвара

Настала тепла літня ніч.

Велике місто поволі засинало...

Один за одним згасали у вікнах яскраво вогні, стихав гуркіт численних моторів.

На околиці міста, у затишному березовому гайку, розташувався літній дитячий садок "Парасолька". Спокійна тиша панувала в чепурненькому білому будиночку.

На ліжечках солодко спали діти. В розчинені вікна линуло свіже нічне повітря, насичене духмяними пахощами різнотрав'я.

На веранді погойдувався гамак, у якому дрімала вихователька Олеся Василівна. Навколо неї літали нічні метелики, обвиваючи прохолодою розпашіле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмішка...

Заснув навіть у своїй затишній буді вірний друг дітлахів - пес Яквас. Проте спав він сторожко - після вечері куховарка тітка Килина дала йому велику кістку, яку він не встиг догризти й заховав у найпотаємнішому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазіхнув би на його скарб.

Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру і лагідну вдачу. З його поведінки діти вгадували й характери людей, які з'являлися в садку. Ось приходить відвідувач, а до нього з гавканням підстрибує Яквас.

- О-о! - починає загравати гість. - Гарний собачка! І як же його звати?..

- Яквас! - хором відповідають діти.

- Що?! - дивується той.

- Як-вас! - уже виділяючи кожен склад, повторюють усі й нестримно сміються. Якщо відвідувач теж починає сміятися, то у нього добра вдача, бо жарти розуміє і не ображається. Але були й такі, що сердито буцали Якваса і йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна річ - погані люди. На таких і Яквас сердито гавкав.

Але тепер він спав і бачив чудові сни тільки про добрих людей, які його навперебій частували.

Не спав лише найневгамовніший і найпустотливіший хлопчик - Івасик. За маленький зріст його лагідно кликали - Малько-Ванько. Зараз він з головою укрився ковдрою, щоб усі думали, ніби спить.

Та як він міг заснути?

Або хоча б склепити повіки?

Якщо поруч була...

...ЧАРІВНА КІМНАТА!

Про це сказала Олеся Василівна. А вона ніколи не говорила неправди.

Та воно й так було зрозуміло, що кімната - чарівна.

Якось уранці дядьки в комбінезонах занесли до кімнати великий-превеликий ящик, на якому рябіли барвисті написи та незрозумілі малюнки. Від натуги дядьки голосно кректали.

Цілий день вони там щось робили: грюкали й стукотіли, І нікому, чуєте, нікому з дітей не дозволялося зазирнути навіть у замкову шпаринку цієї кімнати!

Увечері дядьки пішли, й Олеся Василівна замкнула двері. А коли діти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кімната чарівна.

- Зараз туди - не можна. Ось завтра вмиєтесь, поснідаєте, отоді й увійдете й дізнаєтесь про щось вельми цікаве.

- Ой-йой-йой! - аж затупотіли діти з нетерплячки. - А чи не можна сьогодні зайти туди? До завтра ж так довго! Ми не дочекаємось!

- Ні, не можна, - рішуче мовила Олеся Василівна.

- Ну, чому? Чому-у-у-у? - заскімлили діти, а жалісніше за всіх Малько-Ванько.

- Тому, - сказала Олеся Василівна тихим загадковим голосом, і очі в неї зробилися великими, - тому що вночі в кімната щось СТАНЕТЬСЯ. Зараз туди не можна нікому заходити. Навіть мені. А якщо хто-набудь з вас порушить заборону, то він потрапить... побачить...

- Що? - спитала дівчинка Варя. Вона була такою допитливою, що це, мабуть, про неї приказку склали: "Цікавій Варварі на базарі носа відірвали". Щоправда, носа їй ніхто не відривав, навпаки, він задерикувато стирчав догори і був усіяний жовтенькими веснянками. - Що він побачить?

- Щось таке, про що я навіть боюся казати, - відповіла Олеся Василівна. Потім стурбовано подивилася на годинника. - Ну, дітоньки, час спати. В ліжечка, в ліжечка!.. - проспівала вона.

Ви самі розумієте, що цього вечора діти ще довго крутилися у своїх ліжечках та гадали: що там у тій загадковій кімната?

То тут, то там жебоніло обережне - щоб Олеся Василівна не почула - перешіптування:

- А я знаю, що там!

- Космічний корабель, ось що! І завтра вранці він полетить!

- Е-ет... Хіба космічні ракети вилітають з кімнат? - пирхнув хтось. - Вони з Байконура стартують.

Худенька задумлива Ванда сказала, що там Котигорошко битиметься із Змієм. Рудий Грицько заперечив: у цій кімната показуватимуть мультфільми - триста серій "Ну, постривай!". А товстун Микита був переконаний, що за дверима схована бочка з морозивом.

- Його прямо з Північного полюса привезли. Ось трохи розморозиться за ніч, і вранці ласуватимемо. Суничне, з вершками! - Він аж плямкав у темряві.

- Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!

- А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.

Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно!

Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати.

Адже він помітив те, чого інші не побачили.

Олеся Василівна забула в дверях...

КЛЮЧ!

Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри.

Спальню заливало місячне сяйво.

Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли...

Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола.

Ніхто не поворушився.

Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо.

Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога.

З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі.

Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне.

Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся.

Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка.

Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками:

- Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали.

- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо?

Вона хотіла запитати: "Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її.

- Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись.

Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась.

- А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!

- Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати...

- Не піду! - затялася Варя.

- Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її.

- Сам іди!

- Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла:

- Я ось як заверещу!

Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу.